Американський актор-гуморист Вілл Роджерс сказав: «Потрібно постійно рухатись, навіть якщо ти дістався правильного шляху. Тебе переїдуть, якщо ти сидиш. Один з моїх друзів часто повторює приказку, що коли ти прокинувся — вставай і біжи, ніколи не зупиняйся, життя покаже — хижак ти чи жертва, але ти все одно мусиш бігти».
Швидкість — найважливіша річ у використанні армії. Скористайся шансом, коли ворог не готовий. Іди шляхами, на яких тебе не очікують. Нападай там, де неприятель не борониться (Сунь-дзи, частина 11).
У часи війни плани виконуються косо, інструкції та інформація сприймаються неправильно, комунікації руйнуються, стаються помилки та непередбачувані ситуації. Такий природний безлад якраз і створює можливості для опортуністичного способу мислення. Йдеться про стратагему «використати шанс, аби забрати вівцю», що метафорично відображає постійну всеохопну готовність скористатися будь-яким, навіть найменшим шансом. Тобто — про постійну пильність, про відкритість до найменших можливостей.
Якщо ворог дав тобі шанс, швидко його використай. Спочатку нападай на найважливіше місце недруга й не домовляйся з ним про дату двобою. Стеж за закономірностями змін у протиборчому стані й винось свої стратегічні рішення згідно з цим. Тому спочатку поводься як цнотливиця — і супостат дасть слабину, розкриється, відтак будь моторним, як заєць, що втікає, — й недругові забракне часу боронитися (Сунь-дзи, частина 11).
Війна — це зіткнення людських воль, випробовування меж людської витривалості і внутрішьої сили, що в сучасних умовах стосується й бізнесу.
Те, що дозволяє швидкості стрімкого потоку нести на собі камені, є міць. Те, що дозволяє швидкості хижої птиці вразити свою жертву, є розрахованість удару. Джан Юй коментує: «Хижак, бажаючи схопити пташку, неодмінно розраховує відстань, уважно стежить, і тільки після цього нападає. Саме тому він і спроможний вразити свою жертву».
Масивна і переважаюча сила повинна бути подібна до удару молотком: сфокусована, пряма і швидка. Армія атакує ворога подібно до каменюки, що трощить яйце; у цьому полягає принцип використання сильного для нападу на слабке. У Сунь-дзи є вислів «бити каменем яйце» (сучасна китайська ідіома: бити яйцем по каменю).
Щоб зробити цей вислів ще нищівнішим, часто мають на увазі яйце, яке ще всередині птахи, тобто ще не знесене. Отож використання сили має бути суперефективним і безкомпромісним — подібно до каменю, що розтрощує яйце без шкаралупи. У сучасних китайців, коли йдеться про ситуацію без шансів, часто говорять: бити яйцем по каменю — тобто вбити задуми ворога ще в зародку.
Якщо продовжувати попередню тему, то нас може зацікавити, яким чином керівники і лідери живлять волю до перемоги у своїх працівників. Як створити середовище, де всі, як один, прагнутимуть досягнути бізнес-цілей?
А якщо тяжко побачити одне одного, то використовують сигнальні прапори як засіб комунікації. Мета вдавання до гонгів, барабанів та сигнальних прапорів — об’єднати вуха та очі. Коли все вояцтво об’єднане в одне ціле, сміливці не атакуватимуть, а боягузи не зможуть утекти. Це — мистецтво керувати великими арміями (Сунь-дзи, частина 7).
Ключовим тут є вислів «об’єднані в одне ціле».
У сучасній науці є докази явища, коли люди діють, наче вони одне ціле, навіть на нейронному рівні. Ідеться про певне відчуття «резонансу» (відчуття одного цілого), що виникає значною мірою несвідомо, завдяки дзеркальним нейронам та циркуляції веретеноподібних нейронів.
Інший тип нейронів — осцилятори — теж залучається в процес. Осцилятори координують людей, фізично регулюючи, як і коли саме їхні тіла мають рухатися разом. Осцилятори в дії можна зрозуміти, спостерігаючи за людьми, які збираються поцілуватись. Їхні рухи виглядають як танок — одне тіло реагує на інше безпомилково. Таку ж динаміку мають два віолончелісти, які грають разом. Вони вдаряють по струнах в унісон, тому що завдяки осциляторам праві півкулі мозку обох музик скоординовані між собою краще, ніж права і ліва півкулі мізків кожного з них окремо.
Філософія управління морських піхотинців США розглядає людську можливість комунікувати інтуїтивно — через взаєморозуміння, коли використовується мінімум ключових, добре зрозумілих фраз, або навіть через передбачення думок один одного, що є більш ефективним шляхом комунікації, ніж детальні розгорнуті інструкції.
Чому виникає така ефективна комунікація? Чому в команді зникають бар’єри розуміння? Чому взагалі зникають межі ієрархії, коли йдеться про досягнення й знання?