Хоч це й звучить дещо іронічно, але справжня скромність залежить від безмежної самовпевненості. Сильне его не суперечить скромності і смиренню. Потрібна надзвичайна впевненість, відвага та самоповага, щоб показати свою вразливість, поділитися здобутками, перебороти заздрість і підозру. Потрібна впевнена самоповага, аби прийняти той факт, що наша скромність буде помилково сприйнята у вогні конкуренції за острах або неповноцінність. І тільки здорове его фокусується на тому, що важливе для успіху, без постійних сумнівів щодо справ чи заробітків інших людей.
Згідно з Насімом Талібом, Джордж Сорос, приймаючи фінансове рішення, продовжує шукати докази того, що його теорія неправильна. Це, певно, і є справжня впевненість у собі — ухвалювати рішення і розуміти, що воно може виявитися неправильним. Безмежна впевненість у власних силах дозволяє сконцентруватись на важливому для успіху.
А хитрі японці, як завжди, мають на цей випадок доладну приказку: «Дозрілий рис опускає свою голову».
Лорні Вайтхед у своїй новій книзі «Як урятувати гарну ідею від поразки» пропонує несподіваний підхід до здобуття підтримки — «запросити левів» критикувати ідею. Це звучить провокативно і небезпечно. Навіщо це робити?
Лорні Вайтхед помітила, що люди, які вміють здобути підтримку, найефективніше діють, коли йдуть усупереч природному інстинктові маргіналізувати тих, хто, на їхню думку, не схвалив би нової ідеї і опирався б їй. «Успішні люди діяли навпаки. Вони не просто не маргіналізували незгодних, але й вітали їх. Я дивувалася, яким це робом воно працює?»
Маємо й інший цікавий приклад з життя Лінкольна. Доріс Кернс Гудвін у книжці «Команда суперників» розповідає про те, що Лінкольн оточив себе різними людьми, у тому числі й суперниками з сильним его та високими амбіціями. Власне, людьми, що почувалися вільно у випробовуванні його авторитету і не боялися сперечатися з ним. Тобто Лінкольн ставив себе в ситуацію, далеку від персонального комфорту, це дозволило йому досягти багатьох здобутків. Отож перемога буде на боці компаній, які можуть створити відчуття єдиного цілого.
Сильні компанії не є чиїмись послідовниками, вони завжди перебувають понад боєм, вони самі створюють поле для гри і встановлюють там правила. В їхньому арсеналі є звичні бізнес-стратегії і вони здатні генерувати інноваційні («незвичні стратегії» — за Сунь-дзи), що є одним із ключових елементів їхньої сили на ринку.
Творчi можливостi обмеження i перенапруги
У китайського історика Сими Цяня є цікава оповідка про генерала Сунь-дзи, переклад книги якого ви тримаєте в руках. Починається історія з того, що правитель царства Ву — Хе Люй — наказав Сунь-дзи показати на практиці своє стратегічне вчення. Стратег запропонував використати в експерименті наложниць вана. Викликали з палацу всіх красунь. Набралося 180 дівчат. Сунь-дзи розділив їх на два загони. На чолі кожного загону він поставив одну з улюблених наложниць вана Хе Люя і наказав усім дівчатам узяти в руки алебарди. Інструктуючи наложниць, він запитав їх: «Чи знаєте ви, де ваше серце, права і ліва рука, спина?». Жінки відповіли: «Знаємо». Сунь-дзи продовжував: «По команді “Вперед!” поверніться обличчям туди, куди дивиться серце. По команді “Ліворуч!” поверніться у бік лівої руки. “Праворуч!” — у бік правої руки. “Назад!” — у бік спини». Дівчата відповіли: «Зрозуміло».
Оголосивши порядок дій, Сунь-дзи підняв сокиру, а тоді ще раз детально й чітко все повторив. Після того він подав сигнал барабанним боєм: «Праворуч!». Але жінки лише розсміялися. Сунь-дзи сказав: «Якщо порядок нечіткий і команди незасвоєні — це провина військового начальника». Він ще раз детально все пояснив і подав барабанним боєм сигнал: «Ліворуч!». Жінки знову розсміялися. Сунь-дзи сказав: «Якщо порядок нечіткий і команди незасвоєні — це провина військового начальника. Але якщо порядок чіткий, але його не виконують — це провина командирів».
Сунь-дзи вирішив покарати на горло командирів правого і лівого загонів. Уський ван, який спостерігав з тераси за тим, що відбувається, дуже злякався, адже збираються стратити його улюблених наложниць. Він поспіхом послав гінця вниз із розпорядженням: «Я вже переконався, що ви полководець, умієте керувати військами, але без цих двох наложниць мені їжа не буде солодкою. Я не хочу, щоб їх карали». Сунь-дзи відповів: «Я вже призначений командувачем. Коли командувач перебуває у війську, не всі накази правителя є для нього обов’язковими». Тоді він відрубав голови двом командирам загонів — для прикладу іншим, призначив нових і знову почав давати розпорядження барабанним боєм. Жінки почали слухняно повертатися праворуч і ліворуч, рухатися вперед і назад, змінювати порядок лаштувань відповідно до команд, причому вони не наважувалися видати жодного звуку.