— Так, я пам’ятаю — фотографії. Дякую вам, — сказав Джиммі й вимкнув мобілку. Потім подивився на Шона.
— Це була похоронна контора Ріда, — промовив він. — Вони забрали тіло з офісу медичної експертизи й сказали, що я можу приїхати з її речами. — Він стенув плечима. — Сказали, що треба обговорити всі деталі церемонії і таке інше.
Шон кивнув головою.
— Ти взяв свого блокнота?
Шон поляпав по кишені.
— Він тут.
Джиммі кілька разів ударив себе мобілкою по стегну.
— Треба їхати до похоронної контори.
— Чоловіче, у тебе такий вигляд, що тобі краще поспати.
— Ні, зі мною все гаразд.
— Окей.
Коли Шон хотів проминути його, Джиммі сказав:
— Я можу попросити тебе про одну послугу.
Шон зупинився.
— Авжеж.
— Дейв, мабуть, скоро поїде, щоб забрати Майкла додому. Я не знаю, який в тебе розпорядок дня, але маю надію, ти зможеш скласти Аннабет компанію бодай на короткий час. Просто, щоб вона не залишалась сама. Селеста, імовірно, повернеться, тож тобі тут перебувати недовго. Розумієш, Вел та його брати повели дівчаток у кіно, і в хаті не буде нікого, а я знаю, що Аннабет не погодиться поїхати до похоронної контори, тому я подумав…
— Гадаю, проблеми не буде. Я повинен зустрітися зі своїм сержантом, але офіційно наша зміна закінчилася дві години тому. Дозволь його попередити. Окей?
— Буду тобі дуже вдячний.
— Про що розмова? — Шон пішов у напрямку кухні, а тоді зупинився й оглянувся на Джиммі. — Власне кажучи, Джиме, я хочу запитати тебе про щось.
— Запитуй, — сказав Джиммі, відразу приймаючи вигляд арештанта на допиті.
Шон повернувся по коридору.
— Нас двічі або тричі повідомили, що ти мав проблему з юнаком, про якого ти згадав сьогодні вранці, з Бренденом Гаррісом.
Джиммі стенув плечима.
— Ніякої проблеми. Просто він не подобається мені.
— Чому?
— Не знаю. — Джиммі поклав мобілку в свою передню кишеню. — Деякі люди просто справляють на тебе неприємне враження. З тобою такого не було?
Шон підступив ближче й поклав руку на плече Джиммі.
— Він зустрічався з Кейті, Джиме. Вони планували втекти.
— Нісенітниця, — пробурчав Джиммі, не відриваючи погляду від підлоги.
— Ми знайшли рекламні брошури Лас-Вегаса в її рюкзаку. Ми зробили кілька дзвінків і виявили замовлені на їхні прізвища квитки на літак. Бренден Гарріс це підтвердив.
Джиммі скинув з плеча Шонову руку.
— Це він убив мою дочку?
— Ні.
— Ти певен у цьому на сто відсотків?
— Майже. Він бездоганно витримав кілька детекторів на брехню. До того ж він зовсім не схожий на вбивцю. Думаю, він щиро кохав твою дочку.
— Прокляття, — сказав Джиммі.
Шон прихилився до стіни й чекав, даючи Джиммі час переварити все це.
— Вони хотіли втекти? — перегодом запитав Джиммі.
— Так. Як розповів нам Бренден Гарріс та подруги Кейті, ти був настроєний категорично проти їхніх зустрічей. Я не можу зрозуміти чому. Хлопець не схожий на проблемного. Розумієш? Можливо, він надто стриманий, не знаю. Але він здався мені хлопцем дуже пристойним і навіть приємним. Не знаю, що й подумати…
— Ти не знаєш, що й подумати? — коротко засміявся Джиммі. — Шоне, я щойно довідався, що моя дочка — а вона, як ти знаєш, померла — мала намір утекти від мене.
— Я тебе розумію, — сказав Шон, знизивши голос майже до пошепту, сподіваючись, що так зробить і Джиммі, чоловік, якого відучора, коли вони зустрілися біля екрана відкритого кінотеатру для автомобілістів, він бачив лише в стані крайнього збудження. — Чоловіче, мені лише цікаво, чому ти так уперто не хотів, щоб твоя дочка зустрічалася з тим молодиком?
Джиммі прихилився до стіни поруч із Шоном і кілька разів глибоко вдихнув, повільно випускаючи повітря.
— Я знав його батька. Він мав кличку Правильний Рей.
— Чому саме таку? Він був суддя?
Джиммі похитав головою.
— Тоді навколо було надто багато Реїв, розумієш? Рей Псих Бучек і Рей Недоумок Доріян, і Рей Байбак Лейн. Отож, кличка Правильний Рей прилипла до Рея Гарріса, бо всі інші звучні клички були вже розібрані. — Джиммі знизав плечима. — Хай там як, а той чоловік мені ніколи не подобався. Він покинув свою дружину, коли та була вагітна отим німим хлопцем, якого вона тепер має. Бренденові тоді було тільки шість років, от я й подумав, що яблуко від яблуні недалеко відкотиться, і не хотів, щоб він зустрічався з моєю дочкою.
Шон кивнув головою, хоч і не купився на це пояснення. Коли Джиммі сказав, що він ніколи не любив цього хлопця, щось у його голосі наче тріснуло, а Шон свого часу чув чимало вигаданих історій і міг легко їх упізнати, хоч би як логічно вони звучали.
— Це єдина причина? — запитав Шон.
— Атож, — підтвердив Джиммі, відштовхнувся від стіни й вийшов у коридор.
— Гадаю, це непогана ідея, — сказав Вайті, коли стояв із Шоном поза будинком. — Побудь із родиною, може, довідаєшся про щось іще. До речі, що ти сказав Бойловій дружині?
— Я сказав їй, що вона здалася мені наляканою.
— Вона гарантує його алібі?
Шон похитав головою.
— Сказала, що вже спала, коли він повернувся.
— Але тобі вона здалася наляканою?
Шон подивився на вікна й, показуючи Вайті рукою й головою вгору по вулиці, пройшов із ним до рогу.
— Вона чула, як ми балакали поблизу автомобіля.
— Прокляття, — сказав Вайті. — Вона повідомить чоловіка, і той може втекти.
— І куди ж він подасться? Він був єдина дитина в родині, його мати померла, прибутки має низькі, а друзів небагато. Навряд чи він зможе втекти з країни й оселитися десь в Уругваї.
— Але купити собі авіаквиток він спроможний.
— Сержанте, — сказав Шон, — у нас немає реальних доказів того, що цей чоловік винний.
Вайті відступив на крок і подивився на Шона в світлі ліхтарної лампи, що нависала над ними.
— Ти не хочеш вірити мені, суперкопе?
— Я просто не бачу провини за цим чоловіком. По-перше, немає мотиву.
— Дівайне, його алібі шите білими нитками. У його розповідях стільки дірок, що, якби вони були в човні, він давно пішов би на дно. Ти сказав, що його дружина налякана. Не обурена, а налякана.
— Окей, тут я ладен погодитися. Вона явно щось приховує.
— То ти думаєш, вона й справді спала, коли він повернувся додому?
Шон бачив Дейва, коли вони були малими дітьми, бачив, як він сідає, плачучи, в невідомий автомобіль. Він бачив його темним і далеким на задньому сидінні, коли автомобіль завертав за ріг. Він хотів ударити рукою по стіні позад себе й прогнати видіння к бісу.
— Ні. Гадаю, вона знає, коли він повернувся додому. А тепер, підслухавши нашу розмову, знає, що тієї ночі він був в «Останній краплі» і, можливо, тримаючи в голові всі ті події, що не стикуються між собою, намагається їх упорядкувати.
— І ці неузгоджені шматки подій уселяють їй смертельний страх?
— Можливо. Я не знаю. — Шон копнув носаком черевика камінь, що лежав під стіною будинку. — Я відчуваю…
— Що?
— Я відчуваю, ніби ми бачимо, як ці шматки подій б’ються один об один, але не стуляються. Мабуть, ми щось випускаємо з уваги.
— Ти справді переконаний, що Бойл невинний?
— Я не викидаю його з кола підозрюваних. Я міг би навіть заарештувати його, якби бодай на секунду міг уявити собі мотив.
Вайті відступив назад і відірвав підбор від стовпа, в який він упирався. Він подивився на Шона так, як, бачив Шон, він дивився на свідка, коли боявся, що той не витримає в суді.
— Окей, — сказав він. — Брак мотиву турбує мене також. Але не дуже, Шоне. Не дуже. Думаю, існує якась невідома причина, яка прив’язує його до цієї справи. Інакше якого біса він брехав би нам?!
— Ет, облиш, — сказав Шон. — Так заведено. Люди брешуть нам, бо не брехати копам не годиться. А що ти скажеш про квартал, який оточує «Останню краплю»? Там уночі відбувається справжня торгівля. Торгують повіями, трансвеститами, онаністами — чим заманеться. Може, в машині у Дейва був якийсь темний суб’єкт, і він не хоче, щоб дружина знала. Можливо, він має коханку. Хто знає. Але все це не наближає його й на милю до вбивства Кейті Маркус.