— Жахливий випадок, — зронила Ія, крокуючи поруч із Світланою. — Справжня трагедія. Та ще й у Львові — це не просто страшно, це принизливо. Ганебно для львів’ян. Підігріта вином та переповнена тупою агресивністю молодь, яку все дратує… ось до чого доводить брак виховання та батьківської уваги! І цей неконтрольований потік так званої «масової культури»… мене просто жах бере! Що слухає наша молодь? Що читає? Що вважає прикладом для наслідування? В мене син підростає і я ночей не сплю, думаючи, як захистити його від кітчу. Поки нічого не придумала. Он Ясь — молиться на того Сігала як на ікону, а чому можуть навчити подібні фільми? Тому, що всі проблеми на світі вирішуються кулаками?
Лана аж здригнулася з переляку.
— Я що, вже почала думати вголос?
— Ні, це я трохи вмію читати думки, — Ія сором’язливо усміхнулась, немов вихована леді з американського півдня, яка зізнається, що вміє думати взагалі. — Я, знаєте, відьма.
— Хто?
— Відьма. В хорошому сенсі цього слова.
— Від старослов’янського «відати»?
— Саме так. Таких ще називають ясновидицями, хоча особисто я це визначення не сприймаю, бо ніяких видінь не маю, а маю лише загострене чуття і краплю здорового глузду.
Світлана злякано озирнулася — Ія засміялась.
— Перевіряєте, чи відкидаю я тінь?
— Та ні, боюся, щоб ваш чоловік це не почув!
Ія і собі озирнулась, охопила поглядом Іванка і Яся, які, відстаючи від жінок на кілька метрів, мов старанні ослики, тягнули весь багаж, і знову засміялась.
— Не турбуйтеся, він знає. Я його відразу попередила. Ще перед весіллям.
— Він від вас молодший? — тихо спитала Лана.
— Так. На дванадцять років.
Від здивування Світлана зупинилась — ззаду на неї налетів Ясь, відразу ж вибачився і ввічливо почекав, доки жінки рушать з місця.
— На скільки?
— На дванадцять. Йому двадцять п’ять, а мені — тридцять сім.
На мить у Лани просто язик віднявся.
— Ви не… — нарешті пробелькотіла вона.
— Не виглядаю на тридцять сім? Ясна річ! Як би я могла втримати біля себе молодого мужа, виглядаючи на такі мохнаті роки?
— Це теж тому, що ви відьма?
Ія фиркнула.
— Ні, це спадковість. Чиста генетика.
— Я вам не вірю.
— Я не брешу. В моїй сім’ї протягом кількох поколінь всі жінки мали чоловіків, набагато молодших від себе. Noblesse oblige. Ми старіємо лише тоді, коли різниця у віці вже не відіграє ніякої ролі. Рекомендується починати не раніше вісімдесяти п’яти років.
Світлана теж усміхнулася.
— Я це запам’ятаю.
— О, вам це не загрожує. Мій брат старший від вас років на вісім.
— Ваш брат? То ви мене заміж хочете віддати? Нічого не вийде — я помру, дівуючи.
В бурштиновому погляді її промайнуло щось, підозріло схоже на знання і заперечення водночас, та Лана цього не помітила, бо все ще всміхалась, озираючись на любі серцю будинки.
— Побачимо, що ви скажете, здибавшись з Олексою.
— Те ж саме, — відрубала Світлана.
— Жінки вважають його невідпорним.
— Він такий уже красень? — чемно спитала Лана, хоча насправді її це геть не обходило.