— Ми щось придумаємо.
— Правда?
— Я сказав — ти чула. А зараз припини балакати і поцілуй мене. Я скучив. Якби ти знала, як я за тобою скучив. Я кожну нашу ніч напам’ять вивчив. Обіцяю, що їх буде дуже багато — таких ночей. Кохана, обніми мене.
— То хто балакає? — цілуючи його, прошепотіла Лана, і, перш ніж підлога вже звично гойднулась під її ногами, встигла подумки, від усього серця, проказати:
Дякую, Господи.
І, слово честі, анітрохи не здивувалась, коли почула відповідь.
Прошу, — пробасив Глас Божий із небес. — В разі потреби — звертайся.
