Авжеж. І заодно перенеслась із зими в літо та із міста в поле.
Сумка! Знову згадавши про неї, Лана озирнулась і побачила в траві якусь полотняну торбинку на мотузяних зав’язках. Це й доконало бідолашну дівчину. Вона безсило опустилась на землю, розв’язала свою торбу і, вже нічому не дивуючись, відзначила, що звідти зник і її паспорт, і гаманець, і люстерко — все, що звичайно носять сучасні (сучасні чому?) дівчата в сумочках. І лише один, зате дуже переконливий доказ отримала Світлана стосовно того, що цей мініатюрний лантух десь колись у іншому житті був шкіряною сумочкою — ампули з ліками і шприци були на місці. Тобто в торбинці. Лана випустила цю полотняну облуду з рук і розревілася — гірко й ображено, як мале дитя. Вона взагалі нічого не розуміла.
Сльози не допомогли. Ситуація туманилась, мов річка теплим ранком. Для галюцинації все, що з нею коїлось, було надто рельєфним та опуклим, а для сну — і поготів. І все ж Світлана вчепилась за останню думку, мов потопаючий за соломинку. Це все сон. Вона спить. Вона зараз у Львові, на квартирі своїх нових друзів, де пахне хвоєю та мандаринами, де мешкає гарненьке зеленооке хлопченя, і коли вона прокинеться, то неодмінно розкаже йому це сновидіння. Можливо, навіть зробить із цього казку. Ось тільки як би його прокинутись якнайшвидше? Лана вщипнула себе за руку і скрикнула — стало боляче, на ніжній шкірі виступила червона пляма. Буде синець, механічно відзначила дівчина, з жахом визнаючи, що вона не спить. А що ж вона тоді робить?
— Господи, — благала вона вголос, ковтаючи сльози, — зроби так, щоб усе це мені наснилось. Прошу Тебе, Вседержителю, я знаю, що Ти гніваєшся на мене, і знаю, чому, та Ти ж Отець Наш, Ти всемогутній! Прости мене, і зроби так, щоб я… якщо я збожеволіла, то поверни мені розум. Або вбий мене! Мені страшно! Невже я причинна? Будь ласка, нехай це все буде сном!
— Ти вже дістала мене своїми дрібними проханнями, раба Божа Світлано, — пролунав прямо над вухом той, добре знайомий їй голос, який раніше звучав тільки усередині. — Можна мені відпочити чи ні? Ой, люди, люди, навіть у дрібницях ради собі дати не годні! Звертайся безпосередньо до свого святого, тільки введи код, перш ніж натиснути підтвердження.
— Код? — звівши очі до неба, перепитала Лана, констатуючи прикрий факт — вона догралася. Останнє її захоплення — створення спеціальних хіміко-технологічних комп’ютерних програм для виробництва і тестування ліків відбилось-таки на психіці, і тепер Бог не тільки розмовляє з нею вголос, а ще й послуговується при цьому термінологією затятого хакера.