За троном виднілись ще одні двері — вони були зачинені. Складений із асиметричних кам’яних брил камін біля бокової стіни, вочевидь, давно не використовувався — улітку потреба в ньому відпадала. «Тут є де розвернутись, — резюмувала свої спостереження Лана. — Велич, яка не пригнічує, і простір, котрий не змушує тебе почуватися мурашкою. Цю залу ще можна було б використовувати для музичних вечорів. Співи, танці… Щось підказує мені, що тут чудова акустика».
Парфен, який терпляче чекав, доки вона все огляне, наразі явно вагався, швидше за все, не наважуючись вести її далі без дозволу, і водночас не бажаючи залишати останню надію на одужання свого повелителя чекати на самоті — а що, як вона втече? Лана помітила ті коливання і страждальницькі гримаси, в які раз у раз складались вуста хлопця, і підняла правицю, привертаючи до себе увагу.
— Тобі вирішувати, чатовий, — спокійно мовила вона.
— Я не озброєна. І я скоріше вб’ю себе, аніж свідомо завдам комусь шкоди. Ти можеш лишити мене тут, проте дивись, щоб твій володар не помер, доки ти бігатимеш радитись, чи можна вести мене далі. Якщо у нього те, про що я думаю, то це хвороба важка, підступна і небезпечна. У короля може просто зупинитись серце.
— Якщо ти ворог, — пильно вдивляючись у сріблясті очі, відказав на те Парфен, — мене стратять. І Борислава теж. Я не вагаючись помер би за такі очі, — раптом ні сіло, ні впало додав він, — та моє життя нічого не важить і нічого не змінить. А от життя мого пана…
— Щоб я цього більше не чула! — дратуючись, проговорила Лана. — Життя священне, і король ти чи воїн, немає ніякого значення. Та й що робив би король, не маючи війська? Чи був би він королем? Крім того, життя не дається двічі, щоб отак ним нехтувати!
— Ти так думаєш? — усміхнувся Парфен. — Що ми проживаємо в цьому світі лиш одне життя? Дивна ти, чужинко. Зовсім на чаклунку не схожа. Та це байдуже. Тільки врятуй нашого володаря!
— Я нічого не обіцяю.
— Саме тому я і вірю тобі, — юнак зітхнув. — Слова важать небагато. Якби ти розливалась солов’єм, обіцяючи навіть воскресити мого пана з мертвих, як… був тут один знахар, то ти й досі стояла б за брамою. Проте ти тут, зі мною. А далі підеш сама.
— Як? Чому? Хіба ти не…
— Я не маю права входити в покої короля.
— А я маю?
— Усі зрозуміють, хто ти і навіщо прийшла.
— Так, я вже бачу, які ви всі тут кмітливі.
— Поглянь на оті двері за троном. Підійдеш до них і прикладеш дві долоні, тоді вони відчиняться. За ними будуть сходи, які ведуть вниз і нагору. Тобі нагору, чаклунко. Щасти.
— А що буде, як я піду вниз?
Парфен, що дістався вже виходу, озирнувся.
— Нічого. Бо ти туди не підеш.
— Ти такий впевнений?
— А що тут сумніватись? Тобі ж треба нагору!
Парфен вийшов, а Світлана, знизавши плечима, пересікла тронну залу і підійшла до вказаних дверей. Ручки на них не було, вони здавались суцільним пластом деревини, який виступав зі стіни, і дівчина спробувала їх штовхнути. Не вийшло. Марнувати час на інші спроби вона не стала і притулила до теплого дерева долоні, як учив Парфен. Двері з рипінням відсунулись і Лана, вступивши на крихітний кам’яний квадратик площадки, дійсно побачила сходи, які вели нагору і вниз. І, не була б вона жінкою, якби не спробувала спуститись. Їй це не вдавалось. Вона робила крок, обережно переносячи взуту в постоли ніжку на нижню сходинку, і з моторошним відчуттям жаху виявляла, що стоїть на місці — на тій самій клітинці. Вона стрибнула на кілька сходів — результат не змінився. Та як тільки вона повернулась до сходів, що, закручуючись спіраллю, вели наверх, ноги самі понесли її до покоїв короля. І вона не стала противитись.
Діставшись до верхньої площадки, на якій закінчувались сходи, Лана побачила ще один коридор, значно вужчий, ніж той, що привів її до тронної зали, і куди темніший. Смолоскипи на стінах згасали — кілька догоріло прямо під час її пересування, і в ту мить, коли вона підійшла до низьких, дощатих дверей, якраз згас останній. Коридор, охоплений пітьмою, здався Лані тим самим тунелем, який долають душі померлих, переходячи від життя земного до вічного світла, і від того її охопив жах. Піднявши руку, вона постукала.