— Будь ласка.
Як для наказу, це прозвучало аж занадто ніжно, і королеві помітно не сподобалося оте «будь ласка», чого не можна було сказати про Лану. Лані, навпаки, се сподобалось — та так, що вона очей не годна була відвести від некрасивого лиця короля, споглядаючи на нього так жадібно, що й сама тому чудувалась. Вона хотіла почути ще щось, байдуже що, нехай навіть «забирайся геть», аби його вимовив цей голос, лагідний, дзвінкий і ніжний. Лана не рухалася з місця, король не зводив із неї очей і теж мовчав; пауза затягувалась і важчала. Королева не витримала першою — зневажливо фиркнувши, вона поцікавилась:
— Чужинка оглухла?
— Припни язика, жінко, і шануйся, — голос короля не підвищився і на пів-октави, проте Ія принишкла, мов миша, яка десь зачула кота. — Не думаєш же ти, справді, що я дозволю тобі зневажати гостю в нашому домі?
— А як ти збирався її поважати?
— Для чого ти прийшла сюди, Іє? Ти дбати про мене хотіла? Тримайся, як те належить королеві — іншого піклування мені не потрібно! — і, знов звертаючись до Лани, Олекса проказав:
— Даруйте їй. І залиште нас, прошу.
До клятих ніг немов пудові вериги прив’язали, і Лана йшла до виходу нестерпно довго навіть для неї самої, та все ж знайшла в собі сили вклонитись, зупинившись біля дверей, і стримано промовити:
— Не забудьте — час приймати зілля, мій пане.
Дражливий усміх торкнувся вуст короля при згадці, як саме він приймає те зілля.
— Я не забуду, — з таким притиском мовив Олекса, що лиш глухий не розчув би, що він має на увазі щось інше, аніж відвар трав, котрим, як усі вважали, поїть короля чужинка.
Глава 12
Він не забув — та сонце сіло, коли її нарешті покликали в покої короля. Радник, а саме він прийшов за Даною, вигляд мав такий, наче його запхнули у пащу до лева без запобіжних засобів, і поглядав на чаклунку так хижо, що вона йшла за ним, а на всі його вимучено ввічливі спроби пропустити жінку вперед відповідала «ні, дякую», не наважуючись відкривати свою спину — радник, як і всі чоловіки тут, окрім членів Ради Старійшин та короля, не цурався носити меча. У спальні Олекси, окрім його самого, перебувала ціла рота вартових, покликаних, мабуть, охороняти його честь, життя і спокій від особливо небезпечної чаклунки зі срібними очима.
— Невже почалася війна? — кивком голови вказуючи на біляву сторожу, спитала Дана, коли, зробивши останню ін’єкцію, закривала ковпачком голку вже непотрібного шприца. Вона навіть хотіла викинути його, та потім подумала, що без нього її торбина буде зовсім порожньою, і залишила — навіщо, і сама не знала, про всяк випадок. Король, зачувши її питання, геть знітився, пробурмотівши щось нерозбірливе — за мить до цього йому ледь не ґвалтом довелось змушувати бравих вояків відвести очі до стіни.
— Вони усі…
— Хвилюються за вас, мій пане, — підхопила Дана закінчення фрази, яку вже знала, мов «Отче наш». — І на цій вагомій підставі відмовляються виконувати накази свого короля. Ну та добре, ваше військо — то ваш клопіт, хоча я б на вашому місці не дуже покладалась на жовнірів, що ігнорують команди. А що, як під час атаки їм раптом закортить перепочити? Чи побігти не в той бік? Се не військо, а балаган!
— А що таке балаган?
— Це те, що демонструють ці юнаки — легковажне ставлення до своїх обов’язків. Та, як би там не було, моє зілля скінчилось. Далі будемо лікуватись народними засобами. Якщо дотримуватиметесь моїх порад, швидко видужаєте. Перш за все, не забувайте пити той бальзам із меду, столітника і червоного вина, який зробила Зоряна на моє прохання. Ще кілька днів побудьте у ліжку, нікуди не виходьте, але в покоях щоб постійно було свіже повітря, це важливо. Зоряна зварить вам трави — які, вона знає — подихайте над ними, доки вони будуть гарячими. Вам взагалі корисно робити спеціальні дихальні вправи — про них я розповім пізніше. Добре було б купатись, тільки не в Змійці. І, — тут Лана всміхнулась, — я рекомендую вам прогулянки по лісу. Тільки не заглиблюйтесь у нього, бо Лісовик образиться.
Всі ці рекомендації король вислухав із підкресленою уважністю та, ледь Світлана скінчила говорити, скрикнув:
— А ви залишаєте нас?
Він саме скрикнув, здивовано відзначила Лана, і стільки розпачу було в тому питанні, що відповідь загубилась у вирі шокуючи радісного відкриття — йому не байдуже! Йому дійсно не все одно! Намагаючись зберігати бодай зовнішній спокій, вона проказала: