— Ти мене не поцілуєш?
— Сподобалось? — сріблясто-сірі очі дивились на нього насмішкувато. — І рада б — та не можу, пробач. Мені суворо заборонено цілуватися з королем, який має жінку.
— Кого має?
— Королеву, мій пане.
— Ах, королеву, — Олекса підійшов до Лани так близько, що п’янкий запах трав, який незмінно супроводжував його — рути, полину, м’яти — їй дух забивав, і серце завмирало солодко і тривожно, і від аромату, і від близькості чоловіка — цього чоловіка. — Що ж, ти права. У мене є королева. Ось тільки жінки немає.
— Це гра словами, мій володарю.
— Це просто моє життя, світлячку.
— Дивуюся дивом, як із такою любов’ю ви та ваша дружина… королева, хотіла я сказати, пройшли оті випробування річкою та лісом? Якщо я вірно пам’ятаю, там обіцялось кохання до скону?
— Так, пам’ять добре служить тобі, — Олекса всміхнувся, і усміх той, невимовно печальний, зворушив Лану більше, аніж тисяча жалібних слів. — Дозволь, я дещо тобі поясню. Кохання — то вищий дар, то нагорода Світла, яка осяює твою душу, підносить тебе до синього неба на крилах, котрих ніхто не бачить, але вони є. Світло не роздає дарунки абикому і той, хто залюбився, може вважати себе обраним. І влада теж дар, хоча вона є одночасно і великим тягарем, а про кохання цього сказати не можна, — король взяв Лану за руку. — Я обдарований владою, а все і одразу мати не можна.
— Тобто ти…
— Королі не проходять випробування. Раді Старійшин відомо, що в противному разі з лісу тільки й знатимуть, що трупи виносити, а Рутенія за місяць залишиться без осіб королівської крові. Тут і мови не може бути про кохання.
— А про вірність, мій пане?
— Твої питання завдають болю.
— Отже, мають сенс. То що ж із вірністю?
— Я не зраджував королеву. І навіть не хотів цього — доки не побачив тебе.
— Тобто я в усьому винна?
— Ні. Світлячку мій, як ти могла подумати, що я перекладу на тебе бодай дещицю власної вини?! Ти тут ні до чого. Ти врятувала мені життя, і тепер воно належить тобі. Я собі вже не господар. Ти моя господиня. Я хотів би бути з тобою.
— Ні.
— Ти відмовляєш мені? Чому?
Бажала б я і сама це знати. Картина, варта увіковічення — в розпусниці прокидається сумління.
— Ти не хочеш мене?
— Мій пане…
— Я маю ім’я!
Кумедно. Те ж саме я постійно повторюю Світозору і Роману, та вони не дочувають. Інших звертань, окрім «чужинко» та «чаклунко», вони й вимовити не в змозі.
— Олесю…
— Я хотів погуляти з тобою трохи, — не дивлячись на неї, сказав король. — Хотів, щоб ти подивилась на наше місто вдень. Я показав би тобі ті вулички, де пройшло моє дитинство, і…
— Стривай, хіба твоє дитинство пройшло не в палаці?
— Ні, дякувати Світлу. Я був третім сином у сім’ї, і ніхто не вірив, що я дочекаюсь престолу. Тому мене віддали годувальниці — вона ще жива, хоча і дуже старенька. Я б тебе з нею познайомив.
Лана порахувала дещо в голові.
— їй років сорок вісім?
— П’ятдесят.
— Важкий випадок. А що сталося з твоїми братами?
— Стрий — це старший — загинув на війні, а середній, Гурій, помер через кохання.
Світлана ледь не спитала, чи не від сифілісу, часом, помер той Гурій, але вчасно схаменулась і промовила лиш:
— А як це сталося?
— Він вирішив пройти випробування. Зі своєю королевою. Рада Старійшин довго не давала на те згоди, але Гурій уперто стояв на своєму — або так, або він не візьме ні шлюбу, ні корони. І вони мусили погодитись — так неохоче, якби ти знала!
— І?
Ти ж знаєш сама, раба Божа Світлано, навіщо ж питати?
Нехай скаже. Я хочу це чути від нього.
— Своє випробування він пройшов. Слабкою виявилась королева.
— Настільки слабкою, що не побоялась піти в ліс, знаючи, що її там чекає?
— Не мала вибору, — пояснив Олесь. — Якщо хтось із королівського подружжя зголошується на випробування, інший повинен слідувати за ним, або відмовитись від будь-яких зазіхань на корону. Крім того, королева могла щиросердно помилятись, приймаючи своє захоплення та повагу за дар Світла. Бо це ще не любов.
— А що любов?
— Світлано…
— Мій пане?
— Хочеш, я заспіваю тобі пісню про те, що є любов?
— Звичайно, — Лана відняла руку, що вже аж пашіла від тепла Олесевих долонь. — А пісня гарна?
— Не знаю. Її співають наші хлопці своїм любкам, коли залицяються до них, тому, я думаю, хороша вона чи ні, слід питати у дівчат. Тож слухай.