Авжеж. Розкажи, раба Божа Світлано, як ти ночей не спала, ці рукава розшиваючи. Чи ти на щось інше витрачала свої ночі? Що ти взагалі вмієш робити корисного? Нічого!
Господи, оце вже наклеп! Я вмію в’язати.
Справді? То, може, зв’яжеш що-небудь на «біс»?
— Звісно, сама, — озвався Олесь із такою впевненістю, що у Лани просто духу не вистачило заперечити. — Хто ж за неї вишиє особливий магічний візерунок?
— То правда, — погодилась пані Ганна. — Ніхто. Якщо хочеш, щоб щось, створене тобою, мало силу і віру, вкладай у роботу всю душу — і благословення Світла не полишить тебе.
Та вони тут всі філософи, зчудувалась Лана, пригадуючи, як попервах усі і все здавалось їй ледь не примітивом. Випещена цивілізацією зверхність дівчини почала поволі зникати. Тим часом пальці годувальниці перемістились до комірця.
— О, а тут наші кольори, синку, ти бачиш? — вигукнула та у захваті. — Життя і ніжність. Як на знамені!
Життя — це, певно, зелений, ну, а ніжність — рожевий, м’який, як перша звістка від ранкової зорі, що лагідним, полохливим промінцем пробиває сіріюче на світанні небо, всміхнулась до себе Лана, ось тільки… який же в Рутенії прапор? Вона не пам’ятала. Так, тріпотіло щось на вітрі, на шпилі вежі королівського палацу, і здається, те щось було зеленим, яскраво-зеленим, мов щойно народжена травичка, а далі… Що ще було на цьому знамені? Щось рожеве? І що саме? Як вона не силувалась, а пригадати не могла.
— Поглянь туди, — тихенько порадив Олесь, киваючи в бік палацу; він знову — уже вкотре! — прочитав її думки, і Лана запитала сама в себе, то хто ж тут чаклун. Проте послухалась, повернула голову, і в ту ж мить порив вітру так люб’язно і рівно розгорнув полотнище прапора, ніби робив це спеціально для неї. І хоча від урочища ткаль до замку Олеся була чималенька відстань, якимось дивом — ще одним, черговим дивом, Лана побачила в центрі зеленого прапора біле коло, у ньому — меч, вістрям униз, обвитий стеблом троянди, чия квітка так ніжно притулилась до держака зброї, немов цілувалась з ним. Стяг пробув розгорнутим достатньо часу, аби Лана роздивилась його як слід, а потім спав, і за мить затріпотів знову, тільки вже не розгортаючись. Дівчина повернулась до Олеся.
— І що це означає?
— Зелений колір — се колір життя, як ти, безперечно, знаєш. Він символізує щорічне відродження природи і закликає до постійного оновлення нашого внутрішнього світу. Білий — колір чистих помислів, коло ж нагадує, що будь-який цикл має бути замкненим, і те, що ти пустив у цей світ, рано чи пізно вернеться, зустрінеться тобі на твоєму шляху. Меч, — помітно було, що король пишався прапором своєї країни і отримував задоволення і від своїх пояснень, і від того, як уважно слухає їх Лана, — опущений вістрям до землі, означає «Зброя тільки для захисту», а троянда, що обвиває його, каже: «Кохання сильніше меча». Все дуже просто.
— Так.
Як і все геніальне.
— А коси, леле! — ніяк не вгамовувалась Ганна. — Ти тільки поглянь на ці коси, синочку! Вони ж сягають колін.
— Я бачу, — стримано відказав Олесь, та від його стриманості на Світлану аж жаром пахнуло, і, не інакше, як від того жару зайнялись її щоки — а чому б іще? Вона давно перестала червоніти, соромлячись, вона забула, як це робиться, аж доки не потрапила в цю дивовижну країну, де спалахує раз у раз, мов дівчинка-школярка, і, здається, звикає до цього. Лана опустила очі, та панегірики її неземній вроді на цьому не припинились.
Щиро кажучи, волоссям Лана дійсно могла пишатись — і пишалась. Завжди. Довге, густе, товщиною в руку дужого чоловіка, блискуче і шовковисте, воно, крім того, дуже норовливо поводило себе на Ланиній голові — жило, можна сказати, як собі хотіло, ні з ким та ні з чим не рахуючись. Власне на голові воно було пряме, без натяку на хвильки чи кільця, зате від шиї, рішуче розпрощавшись із прямотою, волосся починало завиватись, та не як-небудь, а локонами, на заздрість іншим дівчатам та до захоплення мужчин. Лана згадала Сергійка.
Заради твого волосся можна померти.
А стриженою ти мене розлюбиш?
Ніколи в житті!
А лисою?
Кохана, ну що за питання? Я кохатиму тебе будь-якою, бо ти — це ти.
Отож. Тому краще живи — заради мене і моїх кучерів.
— Це ж який гарний зв’язок зі Світлом!