— То як ти опинився у Львові?
— Сів на потяг у Відні — і ось він я!
— На Різдво?
— А ти?
— Ну, я не католичка. Якісь нагальні справи?
— Так. Я вчора мав зустріч із керівником «Галичмедсвіту», паном Олексієм Яницьким. Ми підписали кілька цікавих угод.
— Ти бачив його? — Світлана підстрибнула на кріслі, втративши будь-яку цікавість до вікна. — Розмовляв із ним?
— Із ким?
— Та з паном Олексієм.
— Ну, звичайно.
— І який він?
Гарячковий інтерес Лани, яка хвилину тому виглядала такою втомленою, практично напівмертвою, а тепер раптом ожила, Крістіану не сподобався.
— Ніякий. Чоловік як чоловік. Дуже діловий.
— Опиши його.
Крістіан надувся, як миша на крупу.
— Не буду я його описувати.
— Чому?
— Бо не пам’ятаю, як він виглядає.
— Крісе, — мовила Лана із неприємною вкрадливістю, — як довго ти з ним розмовляв?
— Дві години, — буркнув той.
— І ти не пам’ятаєш його?
— А я до нього не приглядався, — Крістіан розкрив для неї обійми так широко, що місця для сумнівів стосовно його намірів просто не лишилося. — Мене цікавлять тільки дівчата.
— Крістіане, — вправно ухилившись від простягнутих рук, Лана підвелася, і йому теж довелося встати із підлоги, — давай зізнаємось одне одному, що ми наробили чортову купу помилок, а найголовніша з них та, що нам не варто було спати разом.
— Ти жалкуєш?
— Я ніколи ні про що не жалкую, Крісе, — збрехала Лана з милосердя, бо вигляд у австрійця став нещасний — далі нікуди. — Я просто намагаюсь розтлумачити тобі, що більше цього не повториться. Я зайшла сюди тільки випити.
— Тобі було погано зі мною, Лано?
— Ні, чому ж? Було файно, тільки давай домовимось, що ключовим словом у наших теперішніх стосунках залишиться саме «було».
— Світлано…
— Крісе, не треба, — уникаючи чергової спроби обійняти її, простогнала Лана. — Ти знаєш мене ледь не краще, ніж я сама себе. І якби я чогось хотіла, ніколи не стала б комизитись. Але я — не хочу. Нічого не хочу. Пробач.
— А я думав, буде мені подарунок на Різдво.
— Думав? — від гніву — здається, і цей її річчю вважає — у Лани з очей бризнули злі сльози. — А ти навчився думати? Проблиск інтелекту подолав бунт гормонів? Видовище, мушу зізнатися, не менш вражаюче, аніж мавпопітек, що вперше став на задні лапи.
— Ти хочеш образити мене? — тихо спитав Крістіан, і лють дівчини почала поволі затихати. Кріс — хороша людина, і один із небагатьох чоловіків у її житті, який дійсно ставиться до неї з розумінням. Він не заслужив того, щоб вона зганяла на ньому зло. Тим більше, через те, що закохалась у мужчину, якого не існує.
— Ні. Я хочу, щоб ти дав мені спокій.
Крістіан помовчав, а потім повільно сказав:
— Я люблю тебе, Лано. По-справжньому.
— Якщо це так, то мені шкода, — так само повільно відмовила вона, зі щирим жалем поглядаючи на зажурене лице австрійця. — Дійсно шкода, любий. Бо я не люблю тебе.
— Натяк вийшов прозорим, як щойно вимите скло, — усмішка Крістіана з награно-бадьорої помалу перетворювалась на жалюгідну. — І хто він, той щасливчик?
— Не знаю, Крісе. Нічого не знаю. Навіть того, чи ми ще з ним зустрінемось. Швидше всього, що ні, — і до власного жаху, Світлана заридала. Це було настільки несподівано для неї самої, що від розпачу і сорому сила ридань подвоїлась. Крістіан обережно обійняв її і заходився стирати сльози зі щік своєю ідеально чистою носовою хустинкою.
— Все буде добре, Лано. Він повернеться, ось побачиш.
Звідки? З глибини віків?
— Ти не розумієш… він не…
— Звісно, повернеться. Жоден чоловік не піде від тебе просто так, маленька феє.
— Це кара Божа. За те, що я так ставилась до чоловіків.
Крістіан засміявся.
— А може, твоя поведінка — то відплата за всіх ображених жінок світу, за всіх, хто потерпає від нас, мужчин. Як тобі така версія?
— О, Крісе… та, яка стане твоєю дружиною, дуже щаслива жінка.
— Але нею будеш не ти?
— Це питання?
— Вважай, що пропозиція.
— Тоді — ні. Нею буду не я. Ми використовували одне одного, Крістіане, йшли на мотузочку своїх бажань, прикриваючись висмоктаною з пальця необхідністю… Скажи, адже ти підписав би з нами контракт навіть без деяких поступок із мого боку?
— Ти знала, — Крістіан кивнув. — Так, я підписав би контракт із «Київлікпрепаратом» за будь-яку ціну, навіть якби ти щодня посилала б мене куди подалі у нецензурних виразах. Спочатку ви ганялись за нами, це правда, але потім для «Острайхфарм» це стало куди важливішим, аніж для вас. Ліків із таким співвідношенням ціни та якості, як у вас, ми не знайшли більш ніде в Європі. Але я вирішив представити все так, щоб ти почувалась зобов’язаною піти зі мною в ліжко. Вважав, що інакше мені тебе не отримати. Це було підло, — австрієць схилив чубату голову. — Пробач.