Выбрать главу

— У голові не вкладається, — сказала шинкарка, — що в Боугані такий кавардак, а до дня народження Тятка Суса три дні тільки. Що ж то з нами всіма не так?

— А те, мадамо, що з річки віє… — протягнув Здоровань Дом.

— Заткніться! — гарикнув Старигань. — Давай, дитино.

— К’юзакова банда плюндрує Манівці, пане. Все до ноги трощить. Палить площі.

— Очі вже, либонь, позаливали?

— Авжеж, пане. І мускат із міхів цмулять, і дурман-люльки трамбують, аж гай гуде. Ще й курвів своїх уже поприводили і просто на вулицях що тільки не виробляють.

— Нема в них стилю! — вигукнув Дом Ґлісон.

— Стиль їм навіть під заставу не дадуть, — погодився Старигань.

— Боуган навпіл перетяли, — зітхнула корчмарка, яка теж насолоджувалася розповіддю.

— А Гартнетт, думаєш, готовий?

Малий спинився, щоб сьорбнути звірозілля. Засранець малий тільки й хотів нализатися, кажу як є.

— Кажуть, що це молокосос Станнерс закликає Стиляг до порядку.

— О, — сказав Старигань.

— Сам Цибатий поки що нікуди не потикався. Кажуть, у рудого лави Стиляг налічують до вісімдесяти лобів, і всі під стягами. Тільки й чекають на свисток.

— Під стягами, кажеш?

— Багряним і чорним, пане.

— Он воно що, — сказав Старигань, свідомий і всього жаху цього дня, і гордий зі звитяги.

— А полісія що? — уточнив Здоровань Дом.

— Все поперегороджувала, пане. По бік Манівців від вулиці Дев і миша не прослизне.

— Стримувати вирішили, — сказав Здоровань Дом. — Ну, нехай щастить.

— А на Пустку це не перекинеться? — нарешті злякалася шинкарка.

Старигань замислився.

— Складне питання, мадамо. Ми всі знаємо, що таке Велика Пустка. Тут симпатії міняються за вітровієм. У багатьох із нас є кревні на Манівцях, але в багатьох і на Висотках. Що мені серце підказує? На болота це не перекинеться, доки одна з банд не заплатить, і то заплатить страшну ціну.

Малий гонець тим часом цілком оговтався. Його посадили на табуретку при багатті й укутали, налили гарячого молока і ще звірозілля. Прихилившись до малого, Здоровань Дом вивідував у дитини додаткові деталі. У малому розгоралася гордість: ще б пак, початок боуганської кровної помсти побачив. І шинок зимового дня раптом оповила святкова атмосфера радісного передчуття.

Старигань полишив натовп пліткувати й язиками плескати, а сам вмостився на високому табуреті у тихій ніші. Чи розумно вчинив Цибатий, дозволивши малому Станнерсові зіграти таку помітну роль і зібрати лави Стиляг?

Перечитавши свої записки, Здоровань Дом приєднався до нього.

— Мудро ти день вибрав, щоб навідати своє пустківське бюро, Д.

— Спасибі ще раз за наводку, містере Менніоне.

Так вони й сиділи посеред іскор і торф’яного диму, розмірковуючи над становищем і мовчки все обмізковуючи. А тоді:

— І що думаєш про тактику Гартнетта, Доме?

Повіки у товстого газетяра затрепетали у п’янкому захопленні.

— Те, що він дозволив Вовчику-хлопчику вийти наперед? Здається мені, він натякає, що готовий все покинути, містере Менніоне.

— Кому натякає?

— Своїй пані-дружині?

— Може, ти і правий, Доме.

— Може, їй забаглося, щоб він побільше часу проводив на припоні, січете? У трояндовому саду щоб помагав.

— Чи взявся до більш шанованих справ. Звичайно, складно і родинне життя вести, і Стилягами верховодити. Йому не позаздриш.

— На домашньому фронті теж не можна лишати пробоїн…

— І то правда. Але ж дивно, нє? Ґант вернувся — і це може на краще вийти Вовчику-хлопчику.

— Це може звістувати зміни у Стилягах.

— І в місті заодно.

Вони, парочка ця, поринули у задуму — про тихі, але рішучі маневри кохання, про те, як вони можуть змінити ціле місто, ціле царство, цілий світ. Старигань замовив ще одне хмільне, Дом — французького бренді.

То, значить, наперед вирветься Вовчик-хлопчик?

Врешті, саме під час кровної помсти у Боугані здобувають славу.

Незгасне світло

Гля сюди:

Ґант Бродрік, який останні тижні зо три не склепив повік, у найпаршивішу грудневу погоду привидом прослизнув спорожнілими вулицями Нового міста і з надією скерував ступні до круч Бовісти.

Він піднімався нагору, а вслід йому з Манівців линули крики та кпини північняцьких покидьків.

А Стиляги тим часом тримали позиції у Дополі, чекаючи на слушний мо і наказ Альбіно.