Може, в Ґантові й лишався давній потяг, який ще міг завдати йому болю, тільки чи він готовий діяти? Логан, який щоночі сміливо пірнав у дурман, думав, що Ґант продався минулому: кінець Ґантові. Дурман-дим давав відвагу, але давав і нещадне усвідомлення істини: Логан розумів, що й сам прямує туди ж.
Співачка поквапцем хильнула віскі й повернулася на сцену, пальцями почала виклацувати швидкий двотактний ритм, захилитала стегнами, спробувала пожвавити процес, спробувала розвіяти напругу, але стривожені старі пси на диванчиках ніяково завовтузилися й поопускали свинячі очиці, тож вона зітхнула і знову сповільнила ритм до балади, знову заквилила, а купці знову похмуро захилиталися.
Якийсь час Логан із Ґантом однаково приндилися: дивний у них був зв’язок, солодкий і болісний, — їм обом дали відкоша.
— Це ж ти того тупака прикінчив?
— Бідолашний Мудак, — зітхнув Логан.
— Що, не міг його відпустити на Високий Плай, нє? Йому скільки було, п’ятнадцять?
— Сімнадцять.
— А виглядав молодшим.
Кімнатою снувалася павутина тривоги. Ті, хто взимку й навесні передавав Ґантові Бродріку чутки й інформацію, тепер боялися наслідків. Вони зрозуміли, що не пройшли випробування.
— А ти весь такий силач, га, Ґанте? — Логан усміхнувся, розвертаючись на табуреті, і повільно зміряв давнього знайомого поглядом. — Такий здоровий, товстопикий рагуль із боліт. Ти, звичайно, змалку був здорованем. Навіть коли ти, Мартіне Бродріку, вперше прибув із рези, а тобі тоді щойно вісім стукнуло, ти вже вселяв страх перед ТС у дорослих чоловіків. Мозком, звісно, тебе обділили.
— А толку з мізків, коли в них черви лазять?
— Що вона в тобі взагалі побачила?
Логан делікатно сьорбав свій мускат. Скривився — у вогкій ночі вино встигло нагрітися. Клацнув пальцями і вказав на склянку, й Томмі-Мен метнувся по «Джона Джеймсона». Одну мірку приніс, другу запропонував, але Ґант знову відмовився.
— Розкажи, як тобі жилося по той бік, Ґ. Цікаво було?
Він сплів свої довгі тонкі пальці десь на животі. Ґант пропустив питання повз вуха, поставив своє:
— Чого ти насправді хочеш, Логане?
Альбінос гучно втягнув повітря — тут він сидів без маски.
— Я хочу ще трохи протриматися.
— Тоді йди, притисни подушку до обличчя матінки своєї.
— Не втягуй у це мою маму.
Ґант посміхнувся, намацавши слабину, і зрозумів, що якщо не розіграє цієї карти, то допече Логанові ще дошкульніше.
А співачка розгойдувалася, і співала прокуреним голосом, і ковзала пальцями по струнких стегнах, і кімната поринала услід за нею в мелодію втраченого часу, і повітря з плином ночі змінювалося.
— Я б на твоєму місці не спускав дівку Цзинь з ока, — кпив Ґант.
— Ти ж із нею говорив, Ґанте. Ти її провокував. Ти й у газеті наспівав, що дівчата вийдуть на сцену.
— Цій дівчині моїх слів не треба.
— А Вовчик що?
— Ну, у Вовчика-хлопчика проблемка, правда ж? Закохався він.
— Справді, це проблема.
Томмі-Мен наповнив відерця товченим льодом і взявся розносити поміж столиків на зміну старим, і при цьому перезирався з купцями: хтозна, яка дивна доля снується Боуганові просто зараз?
Співачка квилила свої солодкі плачі, й товсті купці обм’якали за столиками, й барабанщик із сонними очима вибивав сумовитий повільний ритм.
— І хто тут кому дав жити? — спитав Ґант, і обоє розсміялися.
Томмі-Мен знову пірнув під шинквас, підхопив ганчірку і взявся поквапцем полірувати стійку. Він дослухався, але нічого не чув.
— Коли ти сказав, що вона досі про мене говорить, — протягнув Ґант, — що вночі вигукує моє ім’я… Ти знаєш, я ж тобі ледь не повірив.
— Бідний йолоп, — сказав Логан.
Діло йшло до світанку, ніч на Манівцях була мокра, як зупа, барабанщик із високою зачіскою вибивав дурманний ритм, зиркаючи на задок стрункої співачки, і плив у місячних ріках.
Дом Ґлісон на своєму диванчику нарешті здався — не зумівши розплутати всі нюанси й інформаційний потенціал ситуації на око, він подумав: та їбись воно все конем, піду-но в Допіль, хай мене відшмагають.
Муніципальник складав подумки звіт, який потрібно буде подати колегам.
«Хапко» Леніган думав, що він на своєму віку чого тільки не бачив, але такої дивини, як оті двоє за баром, — ніколи.
Томмі-Мен ошаліло полірував шинквас.
Ґант допив мускат.
— Ну, час мені в дорогу, — сказав він.
Він підвівся з табурета, і Логан люб’язно встав услід за ним. Вони перекинулися ще кількома словами. Ґант повернув до виходу, але завагався, знову озирнувся на Логана.