Життєві води то припливали, то відпливали. Дружнє коло то ширшало, то звужувалось, то знову ширшало.
Але місце зустрічі для нас, жінок, залишалося незмінне: дах нашого будинку на Вісімнадцятій вулиці, куди ми видиралися пожежною драбиною за вікном моєї спальні. Ми з Марджорі витягували на дах кілька дешевих розкладних крісел, і як тільки випадала погожа днина, проводили там вечори разом із подружками. Літо за літом наша тісна жіноча зграйка сиділа під тим, що у Нью-Йорку вважають світлом зірок.
Ми курили цигарки, цмулили дешеве вино, слухали музику з транзистора й ділилися одна з одною великими й малими життєвими клопотами.
Одного немилосердно спекотного серпневого вечора Марджорі зуміла виштовхати на дах великого вентилятора. Вона увімкнула його в розетку на моїй кухні, скориставшись промисловим подовжувачем. У наших очах Марджорі стала завдяки цьому геніальною людиною — як Леонардо да Вінчі. Нас обвівав штучний вітер від вентилятора, а ми сиділи, піднімаючи раз у раз блузки, щоб охолодити груди, і вдавали, ніби ми на пляжі на якомусь екзотичному острові. Це одні з моїх найприємніших спогадів із 1950-х років.
Саме на даху нашого невеликого весільного салону я збагнула одну істину: коли жінки збираються самі й жодного чоловіка на горизонті не видно, вони не мусять бути кимось — вони можуть просто бути.
А 1955 року Марджорі завагітніла.
Я завжди боялася, що рано чи пізно завагітнію — принаймні шанси в мене було явно більші, — але «пощастило» горопашній Марджорі. Винуватцем був старий одружений професор мистецтвознавства, з яким вона роками крутила роман. (Хоча Марджорі сказала б, що винною була вона сама — через те, що стільки життя змарнувала на одруженого чоловіка, який все обіцяв і обіцяв, що покине свою дружину заради неї, хай тільки Марджорі «перестане поводитись так по-жидівськи».) Того вечора ми з подружками сиділи на даху, коли вона розповіла нам цю новину.
— Ти впевнена? — запитала Ровен, гінекологиня. — Може, прийдеш до мене в кабінет і зробиш тест?
— Тест мені ні до чого, — відказала Марджорі. — Нема моїх місячних. Були й загули.
— І давно загули? — запитала Ровен.
— Ну, вони ніколи не були регулярні, але… місяців три?
Запала напружена мовчанка, яка настає між жінками, коли котрась із них повідомляє, що випадково завагітніла.
Це справа найсерйознішої ваги. Я відчувала, що жодна з нас не хотіла казати ні слова, поки Марджорі не розповіла інших подробиць. Ми хотіли почути її план, щоб підтримати його, хоч яким він був. Але вона, скинувши на нас таку бомбу, так і сиділа мовчки й нічого додавати не збиралася.
Урешті-решт я запитала:
— А що про це каже Джордж?
Джорджем звали, звісно ж, того одруженого професора-антисеміта, якому так подобалось кохатися з єврейками.
— А чому ти вирішила, що то Джордж? — піддражнила мене Марджорі. Ми всі знали, що то Джордж. Це завжди був він. І цього разу, звичайно, теж. Марджорі закохалася у Джорджа багато-багато років тому, коли ще була наївною студенткою його курсу «Скульптура в сучасній Європі».
— Я не казала йому, — відповіла Марджорі. — І думаю, що й не скажу. Я просто перестану з ним бачитись. Поставлю з цієї миті крапку. Це, як мінімум, хороша причина, щоб більше з ним не спати.
Ровен відразу перейшла до діла:
— Ти не думала перервати вагітність?
— Ні. Я б цього не зробила. Хоча, може, і зробила б, але вже запізно.
Вона запалила ще одну цигарку і ще раз ковтнула вина — так у 1950-х роках виглядала вагітність.
— Я дізналася про одне місце в Канаді, — сказала Марджорі. — Щось типу притулку для незаміжніх матерів, але набагато краще. Своя кімната і всяке таке. Наскільки я розумію, клієнтки там трохи старші. Жінки при грошах. Я можу поїхати туди ближче до кінця, коли більше не зможу ховати живота. Скажу всім, що їду у відпустку, хоч я відпустки в житті не брала і мені ніхто не повірить, але інших варіантів нема. Вони навіть сказали, що зможуть прилаштувати дитину в єврейську сім’ю, хоча де вони, цікаво, знайдуть єврейську сім’ю в Канаді? Але мені й так до релігії байдуже, ви в курсі. Основне, щоб родина була хороша. Притулок, здається, непоганий. Дорогий, правда, але я вже розкошелюся. Візьму з тих, що відкладені на Париж.