Я б могла попросити Ентоні трохи вгамувати чуттєві вияви уваги, щоб не викликáти Волтерового осуду, однак Ентоні був не з тих хлопців, які змінюють свої манери, щоб комусь догодити. Тож мій коханий лапав мене, цілував і ляскав по дупці так само, як завжди — байдуже, був Волтер у кімнаті чи ні. Мій брат дивився на то все, оцінював, а тоді врешті виніс свій обвинувальний вердикт: «Ентоні не виглядає на доброго жениха, Ві».
Відтоді те слово — «жених» — засіло в моїй голові. Раніше у мене й думки не було про те, щоб вийти заміж за Ентоні, та я й сумнівалася, чи в принципі хочу заміж. Але коли над моєю головою повисло Волтерове несхвалення, мене раптом почало турбувати те, що мого хлопця не вважають добрим женихом. Я образилась і навіть трохи обурилась. Відчула, що треба взятися за цю проблему і дати з нею раду.
Привести свого коханого до ладу — ну ти розумієш.
З такою думкою я почала давати Ентоні всілякі поради — не дуже делікатні, на жаль, — про те, як йому підвищити свій статус у цьому світі. Хіба не почуватиметься він дорослішим, якщо перестане спати на дивані? Хіба не стане привабливішим, якщо втиратиме трохи менше бріоліну у волосся? Хіба не виглядатиме елегантніше, якщо не жуватиме безперестанку гумку? А якщо вставлятиме не так багато жаргонних слівець у розмову? От скажімо, коли мій брат, Волтер, запитав його, чи той має якісь кар’єрні прагнення поза театральною справою, Ентоні широко посміхнувся і відповів: «Та я махав». Може, на це питання можна відповісти якось культурніше?
Ентоні прекрасно розумів, що я роблю — він мав клепку в голові, — і йому це страшенно не подобалось. Він звинуватив мене в тому, що я хочу перетворити його на «зануду», аби ощасливити свого брата, і він цього не потерпить. Його ставлення до Волтера від цього, звісно, не потеплішало.
За ті кілька тижнів, що їх Волтер провів у «Лілеї», напруга між моїм братом і моїм хлопцем так закам’яніла, що хоч кувалдою по ній гати. То була проблема соціального класу, освіти, сексуального ризику, а також суперництва між братом і коханцем. А ще, підозрюю, проблема нестримної, агресивної маскулінності. Обидва мали чималий гонор та сильне чоловіче начало, і тому в Нью-Йорку для них було затісно.
Кульмінація настала одного вечора, коли після спектаклю наша компанія пішла на коктейлі в «Сарді». Ентоні м’яв мене коло бару (мені на радість і в задоволення, ясна річ), коли раптом перехопив зневажливий погляд Волтера. І вже за мить обоє стояли, упершись груди в груди.
— Хочеш, щоб я кинув твою сестру? Га? — голосно сказав Ентоні, ще дужче навалившись на Волтера. — Ну то давай, капітан, застав мене.
У тому, як Ентоні посміхався — чи то радше злісно шкірився, — відчувався беззаперечний натяк на погрозу. Я вперше розгледіла в ньому вуличного хулігана з Пекельної кухні. І так само вперше побачила, що Ентоні до чогось був небайдужий. І в ту секунду йому була небайдужа не я, а насолода від того, щоб заїхати моєму братові в обличчя.
Волтер, не кліпаючи, витримав погляд Ентоні й відповів:
— Як хочеш ударити мене, синку, то бий не словами.
Я бачила, як Ентоні зміряв поглядом мого брата — звернувши увагу на його широкі, як у футболіста, плечі й на шию, як у борця — і передумав. Він опустив очі й ступив крок назад. А тоді безтурботно засміявся і сказав:
— Та не будемо сваритися, капітан. Все нормально, все нормально.
Він набув звичного незворушного вигляду і відійшов.
Ентоні вчинив правильно. Мого брата, Волтера, можна було назвати по-всякому (снобом, пуританом, до дідька правильним), але слабаком і боягузом він точно не був.
Він міг би затоптати мого хлопця просто у тротуар.
Усі це розуміли.
Наступного дня Волтер запросив мене на обід в «Колоні» — «на розмову».
Я достеменно знала, про що (чи то пак про кого) буде та розмова, і дуже її боялася.
— Будь ласка, не кажи мамі з татом про Ентоні, — попросила я Волтера, як тільки ми сіли за столик. Мені не хотілося навіть згадувати про свого хлопця, але я знала, що Волтер і так про нього згадає, тому вирішила, що краще відразу благатиму про помилування. Найдужче я переживала, що він розповість про мої походеньки батькам, а ті тут же накинуться на мене й підріжуть мені крила.
Волтер відповів не відразу.
— Буду з тобою чесним, Ві, — мовив він.
Ну звісно. Волтер завжди намагався бути чесним.