Една назвала мене малою дитиною.
Малою дитиною я і була.
— Ой, Віві, не будь дурненька, — сказала Селія, побачивши мій вираз лиця. Вона притягнула мене до себе. Я вже була готова притулитися до її грудей і пролити річку сердитих, хмільних, жалюгідних сліз, як почула збоку знайомий набридливий голос.
— Я вирішив перевірити, як ви там, — сказав Артур Вотсон. — Раз я вже супроводжу двох таких красунь по місту, то не можу покинути їх самих, еге ж?
Я хотіла виплутатися з обіймів Селії, але Артур мовив:
— Та кажи, що хотіла, Вівіан. Не звертай на мене уваги.
Він обійняв нас обох одночасно. Наші обійми повністю вмістилися в його. Ми були жінки високі, однак Артур мав кремезну, спортивну статуру й легко затиснув нас обох. Селія засміялася. Артур теж.
— Так ліпше, — пробурмотів він, зануривши носа в моє волосся. — Правда?
Чесно кажучи, так і справді було ліпше.
Набагато ліпше.
По-перше, в їхніх обіймах було тепло. Я вже замерзла, поки стояла без пальта на крижаному вітрі на П’ятдесят другій вулиці. Холод щипав мене за ноги й руки. (А може, — бідна я, бідна! — уся кров стеклася до мого зраненого, розбитого серця!) Однак тепер я зігрілася, бодай трохи. Одним боком я притислася до міцнющого Артурового тіла, а грудьми приклеїлася до м’яких-прем’яких грудей Селії. Лице притулилося до її шиї, яка так знайомо пахнула. Я відчула, як Селія поворухнулась — вона потягнулася обличчям до Артура й почала його цілувати.
Збагнувши, що вони цілуються, я спробувала — кволо, тільки з увічливості — звільнитися з їхніх обіймів. Дуже кволо. Бо мені було страшенно затишно й добре.
— Віві сьогодні сумне кошеня, — сказала Селія до Артура після довгого, дуже пристрасного поцілунку просто під моїм вухом.
— Хто сумне кошеня? — запитав Артур. — Ось це воно?
І тут він поцілував мене — далі обіймаючи нас обох.
Несподіваний то був поворот.
Я й раніше цілувалася з кавалерами Селії, але тоді її обличчя не було за кілька сантиметрів від мого. І то був не просто якийсь там кавалер, а Артур Вотсон, якого я терпіти не могла. І чию дружину любила всім серцем. Але його дружина в цей момент, цілком можливо, кохалася з моїм хлопцем, і якщо Ентоні зараз виробляв своїм умілим ротом для Едни те, чим завжди задовольняв мене…
Це було нестерпно.
Я відчула, що з мого горла от-от вирветься схлип. Я відірвала свої губи від Артурових, щоб перевести подих, але в ту ж мить до них притулилися губи Селії.
— Ну що, тепер зрозуміла? — сказав Артур.
Останні місяці були повні чуттєвих пригод, але з дівчиною я ще ніколи не цілувалася. Та й не збиралася. Напевно, ти думаєш, що до того часу я вже б мала перестати дивуватися життєвим зиґзаґам і перипетіям, але поцілунок Селії мене спантеличив. І ще дужче спантеличило те, як жадібно вона цілувалася.
Спочатку мені здалося, що поцілунок із Селією — це якась нечувана розкіш. Усе в ній було таке розкішне. Така лагідність. Такі ніжні губи. Таке тепло. Усе таке м’яке й податливе.
М’які-прем’які губи Селії, її повні груди, її знайомий квітковий запах — я потопала у тому всьому. То було геть не схоже на поцілунок із чоловіком — навіть з Ентоні, який умів цілуватися так ніжно, як ніхто. Навіть найделікатніший поцілунок чоловіка видався б грубим порівняно з доторком вуст Селії. Той був наче оксамитовий пісок. Я не могла відірватися від неї. Та й хто міг би на моєму місці Тисячу казкових років я простояла під вуличним ліхтарем, дозволяючи їй цілувати мене й цілуючи її навзаєм. Дивлячись одна одній у такі гарні й такі подібні очі, цілуючи одна одну у такі гарні й такі подібні губи, ми із Селією Рей нарешті сягнули апогею нашої цілковитої й однаковісінької самозакоханості. Наш екстаз обірвав Артур.
— Ну добре, дівчата, не хочу вас турбувати, але час забиратися й рухатися в бік одного гарного готелю, — сказав він.
Він шкірився немов чоловік, який щойно зірвав потрійний виграш. Зрештою, так воно, певно, і було.
Усе відбувалося не так, як багато хто собі уявляє, Анджело.
Я знаю, що чимало жінок фантазують про те, як вони опиняються у великому ліжку в дорогому номері готелю, де на них чекають розваги і з красунчиком, і з красунечкою. Але що стосується самої організації процесу, я швидко зрозуміла, що троє людей, які одночасно віддаються сексуальним утіхам, — це доволі складна й виснажлива комбінація. Ніколи не знаєш, куди націлити свою увагу, розумієш? Стільки кінцівок — і їх усі треба кудись подіти! Цілий час чуєш: