— Так я й думав. Це сьогодні ти прийшла вбрана так гарно й мило, як невинна принцеса, але я пам’ятаю тебе інакшою. Я бачив, щó ти виробляла в цій залі. А тепер ти хочеш переконати мене, що ти порядна дівчина. Зухвало, нічого не скажеш. Слухайте сюди, ви двоє: я вас розкусив. Тепер я розумію, чого ви домагаєтеся — ви тиснете на мене, а я ненавиджу, коли на мене хтось тисне.
Він показав пальцем на Олів.
— Мені тільки одне неясно: навіщо ви так стараєтеся врятувати це дівчисько? Та кожна душа в цьому клубі підтвердить, що ніяка вона не слабкодуха незайманка, і я точно знаю, що вона не ваша небога. Та ви, курва, узагалі з різних країн. У вас навіть акцент різний.
— Ні, вона моя небога, — стояла на своєму Олів.
— Дитинко, ця леді — твоя тітка? — прямо запитав мене Вінчелл.
Мене жахала думка про те, щоб йому збрехати, але й казати правду теж було страшно. Я не знайшла кращого рішення, як вигукнути «Вибачте!» і розплакатися.
— О люди добрі! У мене вже голова тріщить! — поскаржився він. А тоді простягнув мені свою хустинку і сказав: — Сядь, дитино. Через тебе я схожий на мерзотника. Я хочу, щоб біля мене плакали тільки артистки й старлетки, яким я розбив серце, і все, ніхто більше.
Він запалив дві цигарки й одну з них простягнув мені.
— Чи ти не тільки не п’єш, а й не куриш? — цинічно посміхнувся він.
Я з вдячністю взяла цигарку і, схлипуючи, кілька разів затягнулася, ковтаючи дим.
— Скільки тобі років? — запитав Вінчелл.
— Двадцять.
— Уже доросла, мала б знати, куди лізти не слід. Хоча такі, як ти, все життя встряють у щось дурне. Слухай, ти казала, що читала мої колонки у «Ґрафік». А хіба ти не була для них трохи замала?
Я кивнула.
— Моя бабця дуже вас любила. Вона читала мені вголос ваші колонки, коли я була ще дитина.
— Дуже мене любила, кажеш? І що саме їй так подобалося? Ну, крім мого прекрасного імені — про нього ми вже вислухали твій незабутній монолог.
То було просте запитання. Я добре знала бабцині смаки.
— Їй подобався ваш жаргон. Подобалось, коли ви писали, що хтось «спарувався» з кимось замість «одружився». Подобалися скандали, які ви затівали. Ваші театральні рецензії. Бабця казала, що ви по-справжньому дивилися вистави і переймалися ними, не те що інші критики.
— То все вона казала, та ваша стара бабця? Ну молодчина. І де ж та геніальна жінка тепер?
— Померла, — відповіла я і мало не розплакалася знову.
— Шкода. Не люблю втрачати відданих читачок. А що той твій брат, якого назвали на мою честь? Волтер. Що з ним за історія?
Не знаю, звідки Волтер Вінчелл узяв, що мого брата назвали на його честь, але сперечатися мені зовсім не хотілося.
— Мій брат Волтер служить на флоті. Вчиться на офіцера.
— Сам зголосився?
— Так, — відповіла я. — Він покинув Прінстон.
— Ось хто нам зараз потрібний, — сказав Вінчелл. — Такі хлопці, як він. Багато хоробрих хлопців, які добровільно підуть воювати з Гітлером, а не чекатимуть, поки їм хтось скаже. Гарний він хлопчина?
— Так, сер.
— Ще б пак, з таким ім’ям.
Підійшов кельнер запитати, чи ми чогось бажаємо, і я вже була за малесенький крок від того, щоб замовити подвійний джин з тоніком, суто за звичкою, але, на щастя, мені вистачило здорового глузду вчасно стриматися. Кельнера звали Луї. Колись я з ним цілувалася. Добре, що він начебто мене не впізнав.
— Послухайте, — сказав Вінчелл. — Забирайтеся звідси обидві. Через вас мій столик виглядає дешево. Я взагалі не розумію, як ви сюди пробралися в такому вигляді.
— Ми підемо, але після того, як ви нас запевните, що в завтрашній газеті не надрукують прізвища Віві, — сказала Олів, яка завжди знала, де можна ще трохи підтиснути.
— Агов, леді! Ви підходите до столика номер п’ятдесят у «Лелеці» і розказуєте мені, що вам треба? Ще такого не було, — огризнувся Вінчелл. — Я нічого вам не винен. Ні в чому іншому я вас запевнити не можу.
Він повернувся до мене.
— А тобі я б радив не лізти більше туди, куди не просять, хоч я знаю, що ти не послухаєш. Вердикт лишається незмінним: ти, дівчинко, зробила паскудство і тебе піймали на гарячому. Напевно, то не перше твоє паскудство, але досі тобі щастило не спалитися. Що ж, сьогодні твоєму везінню настав кінець. Волочитися з чужим мужиком і лесбійкою, яка аж пищить, так хоче скочити в ліжко, — поганенький сценарій для дівчини з порядної сім’ї. У майбутньому ти накоїш ще більших дурниць. Повір, я трохи знаюся на людях. Тому скажу тобі тільки одне: якщо така «чемна» дівчинка, як ти, валандатиметься з такою курвегою, як Селія Рей, то їй доведеться навчитися захищати саму себе. Стара карга, яка біля тебе сидить, уже мене дістала, але пороху, я так бачу, їй не бракує, раз вона так за тебе воює. Не розумію тільки, чому вона так переймається і чим це ти на таке заслужила. Але віднині, дівчинко, воюй за себе сама. А тепер забирайтеся звідси — обидві, бо ви мені тільки вечір псуєте. Відлякуєте від мене важливих людей.