— Я сама, не зачіпайте тарілок, Ірино Олександрівно, — кинулася прибирати стіл з недоїдками Христина. — Вона мене для того й запросила — спочатку приготуй, потім прибери. А гонорар — кілька канапок малому…
— А я що, принцеса, розсиплюся? — закасала рукави модної блузки Ірина, яка не цуралася будь-якої роботи. — І чого ти їй служиш, Христинко?
— Вона стільки для мене зробила! Влаштувала в аспірантуру!
— Влаштувала? Навіть і не думала. Тебе прийняли, бо ти відмінно вчилася і мала наукові розробки. А Ера всім розповідає, як вона ходила до ректора, як просила. Це у неї такий спосіб набрати штат прислуги.
— Але ж її чоловік і справді — добрий друг ректора. А Ера Ерастівна — подруга його дружини.
— Ой, свята простота, — зітхнула Ірина Олександрівна, згортаючи зі столу одноразовий посуд у великий пакет для сміття. — Її послухати — так вона усім нам — рідна мати, благодійний фонд імені Ери Худозад. А насправді — пильнує тільки себе і копає під Галічевського.
— Ну, він теж — не подарунок, — зітхнула Христина.
Ірина Олександрівна не заперечувала — ой, не подарунок!
Розділ X
Ні, люди, безумовно, щасливіші. І їхній Бог, безумовно, милосердніший. Він не дає їм права знати точного часу. І тому завжди залишається надія.
Вони нарікають, вони намагаються будь-що підняти завісу над таїною таїн, а чи варто?
Знати, знати — от у чім розпач…
Знати…
День, година, все точно, все так і станеться, вона сама увімкнула цей механізм відліку.
Стрілки іноді наче завмирали, заглядаючи їй в очі — а може, зупинитися? Стрілки не були налаштовані вороже, вони просто знали свій обов’язок. Обов’язок — от воно, те слово, якому підкорялося ці довгі-довгі роки, ці десяти- чи столітні відтинки, які здавалися такими незліченно довгими, якщо брати за еталон людське життя, і виявилися однаково конечними, однаково скінченними, однаково завершеними, завершальними… І яким би довгим не видавалося життя, як жаль переходити зі світу світла по той бік. Як шкода, навіть коли знаєш, що тебе чекає ТАМ. Не страшно, а шкода… Та ще й у цей такий особливий, такий звабливий час цвітіння…
А стрілка не зупиниться…
Ці періоди зміни служінь — які раптові, які небезпечні…
Як добре Він усе запрограмував, як мудро.
Вони необхідні одне одному — Він не може жити без неї, а вона гине, втрачає силу до життя без нього. Все так просто. Треба тільки дотримуватися, чітко дотримуватися вимог, треба лише читати «Книгу мудрості». Не думати, не намагатися вирішувати самостійно, а просто читати і виконувати те, що в ній написано. І жити. Щасливо, радісно, отримуючи від життя всі задоволення.
Є, звісно, певні обмеження, які не кожному подобаються, але це справедливо — отримуючи так багато, обмежувати себе у чомусь незначному. Пані Аріадна так звикла до цього життя, що навіть не помічала деяких особливостей його стилю. Більше того, ніхто не помічав. Хіба шепотілися баби-плетухи, що не ходить до церкви. Найкраще було за совітів — ніхто не ходив — і вона поміж ними, як усі.
Єдине, що було направду важко — жити одній, не мати сім’ї.
Це було правильно, адже сім’я, любов, діти — усе минуще. Усе тимчасове, усе має жити за загальними людськими законами. А вона стоїть поза ними. Її час на землі вимірює інший годинник, заведений його рукою.
І сьогодні він зупиниться. Рівно опівночі.
Це добре і правильно — вона надто стомилася. Людям легше — їхнє життя коротше, вони не встигають стомитися по-справжньому. Вони не знають свого віку, іноді їхній годинник зупиняється раптово, неочікувано — і в цьому їхнє щастя, їхня перевага.
Такий довгий вік, стільки подій, стільки людей пройшло попід цими вікнами, стільки нового з’явилося… Вона легко сприймала і приймала нове. Облаштовувала своє житло відповідно до вимог часу — серед перших мешканців провела електрику, поставила телефон, водогін, ванну. На кухні все, як належить в Європі — плита, гаряча вода, побутова техніка — це обов’язки Робі, і він їх виконував справно — щойно розрекламують якийсь «Ноу фрост» — і він уже морозить продукти. І пральна машина, і мікрохвильова піч. І телевізор. От лише однієї умови слід було дотримуватися — жодної техніки на другому поверсі. А на третьому — навіть електрики. Бібліотека при свічках, як у давнину. Втім, майже всі книжки можна виносити і читати де завгодно — в спальні, на балконі, на веранді, на подвір’ї. Заборонено виносити лише книги з полиці безсмертних. Та пані Аріадна не відчувала особливої необхідності спілкуватися з ними зараз. Колись, в перші роки вона відчувала потребу у підтримці цих постатей, особливо одного з них, але зараз несла свій тягар сама, навіть не особливо його відчуваючи.