Дивне відчуття — все, що вона робить сьогодні — востаннє. Востаннє. Зовсім востаннє в її житті.
За звичкою зазирнула в холодильник — там якийсь новий сирковий десерт. Це Робі постарався чи ота дівчина, яку він приведе сьогодні? Вона служитиме вже новій господині. Кажуть, досвідчена, довго працювала в Неаполі. А зараз Робі викликав її сюди, в їхнє місто. І з ним погодилися. Важливість Прикарпатська та його долі для розвитку історії Європи очевидна, це їм навіть не Неаполь. І вже хто-хто, а ВОНИ це чудово розуміють.
З’їсти цей десерт чи не треба? Вмирати краще голодною чи після доброї вечері? Може, краще випити трохи вина, їхнього, фірмового? Додає сили. А навіщо їй сила, щоб умерти? Чи потрібна все ж?
Щасливі люди, вони це якось уміють самі, не треба готуватися, думати, уявляти, як це воно — умерти, та ще й точно у визначений час. А якщо вона не встигне?
Дивне відчуття — повного фізичного та душевного комфорту. Сили, рівноваги. Вона може пройти на Щастигору та назад хоч сто разів не задихуючись і не втомлюючись. А останніми роками це бувало так важко… От вона, чарівна дія еліптину, пташиного еліксиру, відомого лише обраним засобу. Трішечки пір’я синього птаха, стільки ж — попелу фенікса, один гран подрібненого кутнього зуба дракона (він уже зовсім закінчується, лише на одну дозу залишилося, а де дістати?), трішки куркуми та отієї травички, що продається нині у кожному супермаркеті. І зовсім не складна техніка приготування. Діє рівно сім днів. Повертає силу, молодості, щоправда, ні, але це не важливо — вона змогла виконати ритуал портаменто. З дотриманням усіх правил, як завжди. ВІН залишився задоволений, акцепто відбулося. Значить, наступні сто десять днів усе буде гаразд. А от наступне портаменто повинна виконати Ада.
Та чи виконає? Чи зробить усе так, як потрібно, щоб господар прийняв і схвально посміхнувся? Сумнів — от як називалося почуття, яке не давало спокійно піти у спальню і спокійно чекати.
Так, усіх вимог дотримано. Так, зовні усе гаразд, але люди зараз інші, як їм вірити? За гроші вони ладні на все, але горить, горить в очах отой вогник готовності до обману! Гадають, сучасні машини, телевізори, копм… комп… ну й слово, не вимовиш… ну, ці сучасні штучки дозволять утекти, сховатися, викрасти? Анітрохи. Слід їй про це сказати — він охороняє сам себе, охороняє надійніше, ніж будь-які хлопці у чорних штанах, яких так багато розвелося поблизу кожного, хто має якісь копійки. Хай знає перед тим, як… А може, хай сама переконається? Це допоможе краще за будь-які слова.
Сумнів, сумнів, сумнів… Не в надійні руки залишає вона справу, в чужі. А винна сама. Вина її тяжка і неспокутна. Закони їхньої праці невблаганні — схибити не можна. Ціна одного кроку убік — життя. Цей крок вона зробила багато років назад, такого ж чудового весняного дня.
Побачити, побачити його наостанок…
Пані Аріадна вийшла на балкон.
Чудова штука цей еліптин! Анітрохи не болять суглоби, немає отієї слабкості, запаморочень. От іще б поглянути, як зачіска? Чи не треба? Хіба не однаково, з якою зачіскою умирати?
З балкона чудово видно садибу Смереканичів. І улюблену Романову лаву. В цей час він зазвичай полюбляє читати газети, розклавши їх на широкому пеньку-столі.
Який красивий навіть тепер, у свої сиві чоловічі літа! Який незбагненно вродливий! Ці витончені риси обличчя, цей мудрий погляд сірих, світлих очей. Ці вуста, які все життя цілувала інша. Цілували інші, так буде правильно. Їх було всього дві, отих інших, але серед них не було її, Аріадни. Молодої, вродливої, вічної, всесильної. А він залишився вірним дружині.
Та, мабуть, знав чи здогадувався про її роль у своєму житті. Не може бути, щоб не знав. Бо вона, саме вона рятувала його, допомагала, витягала з того світу. Обдурювала задля його порятунку. Ні, краще, вводила в оману. Так краще. Насилати оману — мистецтво, яким володіє кожна пристойна відьма. А вже пані Аріадна — у найвищій мірі. Вона незримо стежила за ним, підкладала руки у важку хвилину, перехоплювала молитви і прохання і виконувала їх сама. А він дякував не їй.
Знає чи ні?
Відчув її погляд.
— Доброго дня! Як здоров’ячко, сусідко? — гречно гукнув з того боку вулиці, помахав рукою.