Масаж? Ні, це було зовсім не те, на що вона сподівалася. Він вкривав її спину, сідниці, ноги якимось густим кремом із гострим запахом… Вона не могла сказати, на що схожий запах — жодна трава, жодні ліки так не пахнуть. Його руки здавалися дуже великими, вони наче охоплювали її всю водночас. Спершу ніжно-обережні, рухи ставали все енергійнішими, мабуть, крем потрібно було втирати в тіло. За кілька хвилин Ада вже не відчувала сорому — тільки задоволення розслабленого, відданого на волю чужим рукам тіла. А руки виконували свою роботу віртуозно — кожен міліметр її тіла отримав свою дозу й цілющого крему, і шаленої енергії, що струмувала з пальців цього маленького чоловіка. О, як це класно, хотілося стогнати, і тільки зусиллям волі Ада стримувала звук. Іще, іще! Ніхто ніколи не масував мою попу, мою здоровенну попу, мою величезну… ні-ні, вона навіть подумки не може назвати оте слово, яке рветься, яке наче вичавлюють з глибини її підсвідомого оті шалені руки, що мнуть, місять, розтирають, пощипують її сідниці не лише на поверхні, а у десь у глибоких глибинах, у недоступних окові таємних джерелах нестримного «хочу!» Ні, це вже й не попа, це вже зовсім інше… Знову дотик… Щось холодне… зовсім холодне, майже крижане на тіло, що пашіє жаром… А навіщо аж туди, так глибоко? Як холодно! Наче шматок льоду! Чи не для того, щоб вона охолола? Ні, від такого не охолонеш…
Хтось торкався її волосся, обличчя, Ада вже не розрізняла, хто.
Якось само собою вийшло, що масажний стіл кудись подівся, наче підлога всмоктала його — і вона лежала в невагомості, наче оті чарівні руки утримували її горілиць у голубому сяйві, наче повітря згусло враз і змішалося із цілющою водою, густим чудо-кремом, із запахом та музикою, наче ці чудо-руки замісили все, разом із її невагомим тілом, в одну чудо-суміш, повну насолоди і бажання… У чудо-суміш замішують її руки, ноги, живіт… І груди… Як сталося, що вона лежить обличчям до його обличчя, що бачить ці чорні вуглини очей, в яких вогонь бікфордового шнура горить все ближче і ближче? Диво… А що тут не диво?
Тепер запах інший… І колір крему, мазі, пасти — невідомої субстанції, яку він невідомо звідки бере, також інший — криваво-червоний… Чи не залишиться плям на одязі, адже вона сьогодні у дорогій сукні… Які дурні думки спадають із цієї високої, як небо, стелі… Якими маленькими і ніжними стали його руки… Як давно жодна чоловіча рука не торкалася її грудей! І чоловіки обминали, й вона сама не хотіла — не відчувала задоволення, мабуть, разом із дівочою пружністю поморщилося і бажання… Та зараз… Червоно-криваві пальці ведуть чарівні кола, викреслюють, малюють… Виминають, виліплюють з її плоті оте омріяно-пружне, омріяно-красиве тіло… Хіба цей чоловік лікар? Косметолог? Навіщо, чому, за яким дозволом він робить усе це з нею? Хіба такі послуги значаться у них у прейскуранті? Хіба при цьому він мусить дивитися своїми пронизливо-чорними зіницями туди, де не бував іще чоловічий погляд? Хіба йому дозволено закрадатися із оцим бальзамом, що гостро пахне і видається то гарячим то холодним, в усі куточки її тіла? А хіба вона не розкрилася перед його руками, немов книжка? І навіть не помітила коли…
Невже це так приємно? Невже вона усе життя ховала від себе це відчуття солов’їного тьохкання навіть не в грудях — десь в іншому, глибшому і потаємнішому місці… Втім, зараз потаємних місць уже не залишилося… Усі листочки-пелюсточки її тіла перебирали та самі маленькі, чомусь прохолодні, щоб відчувався кожен дотик зокрема, пальці. О, як їй там гаряче, о, як їй там холодно, о, як гостро!
Чий це стогін сповнює кімнату, звучить, наче соло для жіночого голосу з оркестром? Невже її власний?
Що роблять її руки? Невже вони шукають чоловічого тіла, яке так близько, яке робить із нею це сороміцтво, це неподобство, всю цю гидь, невже це вона завиває немов хтива сука, невже це вона розставила ноги, де горить, палає пекельним вогнем оте криваво-червоне, ота мішень, яка аж горить від бажання бути пронизаною стрілою… Та хіба ж це стріла? Це скоріш довбня, товста й замашна… Як же сталося так, що це опинилося в її руках, що її чіпкі пальці судомно захопили в полон і тримають те, що не вільно називати у товаристві?
Невже це її груди роздулися, мов повітряні кулі, і займають половину кімнати? Невже це її соски перетворилися на стріли і шукають жадібні вуста, які мали б увібрати їх у себе? Що роблять її руки? Невже вони намагаються знайти застібку на чоловічих штанях? Невже вони її вже відшукали? Невже все це робила вона, дівчинка з порядної сім’ї, порядна жінка з доброго товариства?