– Свіжі новини! – перервала його Клері. – Я не змушувала Джейса нічого порушувати! Він робить тільки те, що хоче. І ти мав би це знати!
Алек подивився на неї, ніби вона була особливо огидним демоном невідомого виду.
– Які ж ви, приземлені, егоїсти! Ти уявлення не маєш, що зробив Джейс, на яку небезпеку він себе наразив! Мова йде не лише про його безпеку. Він міг втратити все! Він уже втратив батьків, а ти хочеш, щоб він втратив ще й нас?
Клері відскочила. У ній чорною хвилею піднялася лють. Клері злилася на Алека, бо почасти він мав рацію, і взагалі на всіх і все: на крижану дорогу, яка забрала життя батька ще до її народження; на Саймона, який мало не загинув; на Джейса – за його жертовність та подвиги за будь-яку ціну, на Люка – за те, що його турботливість виявилася фальшивою. І нарешті, на маму, що видавала себе за звичайну нудну людину, хоча насправді вона інша: відважна, яскрава, героїчна особа, якої Клері зовсім не знала, якої не було зараз поряд. Саме тоді, коли дівчина так відчайдушно потребувала її.
– І ти говориш про егоїзм! – засичала Клері з такою ненавистю, що Алек навіть позадкував. – Та тебе взагалі ніхто на світі не цікавить, крім себе самого, Алеку Лайтвуде! Не дивно, що ти досі не вбив жодного демона. Ти ж боягуз!
Він отетерів:
– Хто тобі сказав?
– Джейс.
Алек змінився в обличчі, ніби його вдарили:
– Ні. Він би так не сказав.
– Сказав! – Клері не без зловтіхи зазначила, що її слова зачепили Алека. А що, нехай ще хтось страждатиме! – Можеш і далі пустословити про чесність і благородство, яких нібито немає у приземлених, але хоча б чесно визнай: ти сердишся на мене тільки тому, що закоханий у Джейса. Це немає ніякого відношення до…
Алек накинувся на неї блискавично швидко. В голові загуло. Дівчина боляче вдарилася потилицею об стіну.
– Ніколи, ніколи більше такого не кажи, – прошепотів він побілілими губами, – я вб’ю тебе. Клянусь ангелом, я вб’ю тебе!
Він міцно стиснув її руки. Клері зойкнула від болю. Алек закліпав, наче щойно прокинувся, і відпустив її, гарячково забравши руки, наче її шкіра опалила його. Юнак мовчки розвернувся і швидко пішов назад, у лазарет, хитаючись, мов п’яний.
Клері потирала зболені руки і дивилася йому вслід, спантеличена тим, що зробила. «Молодець, Клері! Ти заставила його зненавидіти тебе».
Клері варто було би зараз лягти і заснути, але, незважаючи на страшенну втому, не спалося. Тоді вона витягла з наплічника етюдник і почала малювати, підперши блокнот колінами. Повільні штрихи: ліпнина на обшарпаному фасаді вампірського готелю – ґаргулья з виряченими очима. Потім пустельна вулиця, самотній ліхтар, жовта пляма світла під ним. А на межі освітленого простору – розмитий силует. Клері зобразила Рафаеля у білій закривавленій сорочці, зі шрамом поперек горла. Потім намалювала Джейса, що стоїть на даху готелю і безстрашно дивиться вниз з висоти в десять поверхів, наче ця відстань до землі кидала йому виклик. Мов не було нічого такого, що він не зміг би заповнити вірою у власну невразливість. Наче у своєму сні, Клері домалювала крила, що красиво вигиналися за його плечима, як у статуї ангела з Міста Кісток.
Наприкінці Клері спробувала намалювати маму. Дівчина казала Джейсові, що, побачивши руни в Сірій книзі, не відчула в собі жодних змін. Тепер, намагаючись уявити обличчя матері, вона зрозуміла, що її спогади про Джоселін змінилися. Вона бачила тонкі білі шрами, що сніжинками вкривали мамині плечі та спину.
Клері з болем усвідомила, що той образ мами, який вона бачила все своє життя, був фальшивкою. На очах запекли сльози, вона відклала етюдник під подушку.
Пролунав обережний стукіт у двері. Дівчина витерла сльози:
– Заходьте.
Це був Саймон. Через свої переживання Клері навіть не помітила, як жахливо він виглядав. Немитий, у брудному рваному одязі, з розкуйовдженим волоссям, він невпевнено стояв у дверях.
Клері швидко відсунулась, звільнивши хлопцю місце на ліжку. Вона не бачила в цьому нічого незвичного: вони з дитинства залишалися одне в одного в гостях, будували з ковдр намети і фортеці, а коли подорослішали, то цілими ночами читали комікси.
– Знайшов окуляри… – зауважила Клері.
Одне скельце було тріснуте.
– Уявляєш, вони були в кишені. У кращому стані, ніж я думав… Доведеться нашкрябати кілька подяк виробникам. – Він обережно присів біля Клері.
– Годж тебе підлікував?
Саймон кивнув:
– Так. Усе одно болить так, ніби мене арматурою обробили. Зате перелому й сліду нема. – Він підвів голову. Крізь розбиті окуляри на неї дивилися знайомі очі – темні і серйозні, та ще з такими віями, які хлопцям не дуже й потрібні, а дівчата за них могли б і вбити. – Клері, ти тоді повернулася за мною… незважаючи на ризик…