– Не треба. – Клері ніяково підняла руку. – Ти зробив би для мене те саме.
– Звичайно. Ось так між нами було завжди. – Він говорив без будь якої зарозумілості чи претензійності.
– В сенсі?
Саймон заговорив таким тоном, наче пояснював очевидне:
– Я завжди потребував тебе більше, ніж ти мене.
– Нісенітниця! – обурилася Клері.
– Ні, не нісенітниця, – спокійно заявив Саймон. – Здавалося, що ти ніколи нікого не потребувала. Ти завжди така… самодостатня. Все, що тобі потрібно, – це олівці і твої уявні світи. Часто траплялося, що мені доводилося повторювати одне і те саме по шість-сім разів. А тоді ти поверталася до мене і дивно всміхалася, забувши геть усе, про що ми говорили. Але я ніколи не сердився. Краще половина твоєї уваги, ніж будь-чия повністю.
Клері спробувала взяти його за руку, схопила за зап’ястя. Вона відчувала його пульс.
– У своєму житті я любила лише трьох людей: маму, Люка і тебе. Маму і Люка я втратила. Навіть не думай, що ти для мене не важливий.
– Моя мати каже, що кожному для самовдосконалення потрібно тільки троє людей, на яких можна покластися. – Саймон намагався поводитися невимушено, але під кінець фрази його голос зірвався. – Вона каже, що ти достатньо самовдосконалена.
Клері співчутливо всміхнулася:
– А якими ще мудрими словами вона мене називає?
Саймон криво посміхнувся їй у відповідь:
– Давай не будемо про це.
– Несправедливо мати від мене секрети!
– Життя взагалі несправедливе!
Незабаром вони вляглися один біля одного, як у дитинстві, плечем до плеча – через різницю в зрості її ступня була трохи нижче, аніж його коліно, – і розмовляли, дивлячись у стелю. Ця звичка збереглася відтоді, як стеля в кімнаті Клері була вкрита пластиковими зірками, що світилися в темряві. В той час як Джейс пахнув милом та липою, від Саймона тхнуло так, ніби він цілий день їздив по парковці в пошуках вільного місця, але Клері не зважала.
– Дивно те, – Саймон неуважно накручував її локон на палець, – що саме перед тим, як випити коктейль, я жартував з Ізабель про вампірів. Намагався розсмішити її. Наприклад, чим можна накачати єврейських вампірів? Срібними зірками Давида? Ліверним паштетом? Чеками на вісімнадцять доларів?
Клері розсміялась.
Саймон виглядав задоволено:
– А Ізабель навіть не всміхнулася.
Клері могла б багато чого сказати, але вирішила промовчати про це.
– У неї дещо інше почуття гумору.
Саймон скоса глянув на Клері з-під напівопущених вій:
– Цікаво, вона спить з Джейсом?
Клері здивовано закашлялась і витріщилася на Саймона:
– Ні. Вони ж майже родичі. Не думаю… – додала вона.
Саймон знизав плечима:
– Та мені байдуже.
– Байдуже?!
– Так, байдуже! – Саймон трохи відсунувся. – Спочатку я подумав, що Ізабель… ну, прикольна, чи що. Цікава. Інша. А на вечірці зрозумів, що вона просто несповна розуму.
Клері недовірливо примружилася:
– То вона попросила тебе випити синій коктейль?
Він похитав головою.
– Ні, я сам… Коли я побачив, що ти йдеш із Джейсом і Алеком… як би це пояснити… Ти змінилася, ти стала іншою. І у твоєму новому світі для мене місця немає. Я хотів зробити що-небудь таке, щоб теж стати частиною цього. Поруч проходив маленький зелений хлопець з напоями на таці…
– Ти дурень! – застогнала Клері.
– Я ніколи не стверджував, що це не так.
– Гаразд, вибач. Ну і як? Було жахливо?
– Бути пацюком? Ні. Спершу я не розібрався: дивлюся – навколо самі ноги. Ну, думаю, певно випив зменшувальне зілля. Але чомусь постійно тягнуло пожувати обгортки від жуйок.
Клері розсміялася:
– Ні, я про готель вампірів. Там було страшно?
Щось промайнуло в очах Саймона. Він відвів погляд:
– Чесно кажучи, я не дуже пам’ятаю те, що сталося після вечірки аж до приземлення на парковці.
– Напевно, це на краще.
Саймон хотів щось відповісти, але позіхнув на півслові. У кімнаті поступово стемніло. Відсунувшись від Саймона, Клері вибралася з ліжка та відхилила гардини. Місто заливали багряні промені сонця, що заходило. За п’ятдесят кварталів, як розпечений металевий прут, світився сріблястий дах хмарочоса Крайслер-білдінг.