– Сонце сідає. Непогано б повечеряти.
Відповіді не було. Саймон міцно спав, підклавши руки під голову та широко розкинувши ноги. Клері зітхнула, зняла з нього окуляри і поклала їх на нічний столик. Саймон постійно засинав в окулярах, а потім прокидався від звуку тріснутих скелець.
«Ну і де я маю тепер спати?» – Клері без проблем заснула б поряд із Саймоном, якби там було місце, але хлопець зайняв усе ліжко. Вона подумувала розбудити його, але хлопець так солодко спав. До того ж Клері не почувалася сонною. Вона якраз витягала з-під подушки етюдник, коли у двері постукали.
Босоніж вона перетнула кімнату і тихо відчинила двері. На порозі стояв Джейс. Свіжий, у джинсах і сірій сорочці, з золотавим німбом вимитого волосся. Синці на його обличчі з багряних перетворилися на блідо-сірі. Він тримав руки за спиною.
– Ти спала? – поцікавився він без тіні каяття.
– Ні. – Клері ступила в коридор, причинивши за собою двері. – Чому ти так вирішив?
Джейс оглянув її світло-блакитну піжаму, що складалася з майки та шортиків.
– Так просто.
– Я майже цілий день пролежала в ліжку. – Фактично, це була правда, як і те, що, побачивши Джейса, рівень її нервового збудження сягнув найвищої межі, але дівчина не збиралася ділитися такою інформацією. – А ти хіба не виснажений?
Він похитав головою:
– Мисливці на демонів практично як поштова служба – ніколи не сплять. «Ні дощ, ні сніг, ні спека, ні нічна темрява не затримають їх…».
– Якщо тебе затримає нічна темрява – у тебе будуть великі неприємності, – вставила Клері.
Джейс усміхнувся. На відміну від волосся, його зуби були небездоганні: краєчок верхнього різця був ледь надщерблений.
Вона обняла себе руками: у коридорі було холоднувато, і її руки вкрилися гусячою шкірою.
– Ти що тут робиш?
– «Тут», тобто біля дверей твоєї спальні чи в глибоко філософському сенсі – для чого ми тут, на цій планеті? Це просто випадковість космічного масштабу чи життя людей служать якійсь вищій меті? Це складне питання привожить людей сотні років. Онтологічний редукціонізм, звичайно, не аргумент, але…
– Піду я посплю. – Клері вхопилася за клямку.
Джейс мовчки відсторонив її від дверей.
– Я тут, бо Годж нагадав мені про твій день народження, – зізнався Джейс.
Клері роздратовано зітхнула:
– Завтра, а не сьогодні.
– А чому б не почати святкувати просто зараз?
Вона уважно подивилася на нього:
– Ти уникаєш Алека та Ізабель.
Джейс кивнув:
– Вони обоє провокують мене на сварку.
– З тієї самої причини?
– Навіть не знаю. – Він крадькома озирнувся. – І Годж туди ж. Усі мене повчають. Усі, крім тебе. Ти ж не збиралася дорікати мені?
– Ні, – відповіла Клері. – Я збиралася повечеряти. Жах, яка голодна.
Джейс витягнув руку з-за спини. У ній був трохи пом’ятий паперовий пакет.
– Ось, поцупив дещо з кухні, щоб не бачила Ізабель.
Клері посміхнулася:
– Пікнік? Як на мене, запізно для прогулянки в Центральному парку. Там зараз повно…
Він нетерпляче відмахнувся:
– Фей. Знаю.
– Ні, я про всяких неприємних осіб, – уточнила Клері. – Хоча мені заздалегідь шкода кожного грабіжника, який наблизиться до тебе.
– Мудро мислиш, хвалю! – Джейс виглядав задоволеним. – Але я і не думав запрошувати тебе в Центральний парк. Що скажеш про оранжерею?
– Зараз? Вночі? Там же темно.
Він загадково всміхнувся:
– Ходи. Я все тобі покажу.
Розділ 17
Опівнічна квітка
Шлях Джейса і Клері на дах пролягав повз великі порожні спальні. Запнуті білими накидками, меблі світилися в напівтемряві, немов айсберги в тумані.
Щойно Джейс відчинив двері оранжереї, Клері відчула ніжні аромати: пряний запах ґрунту і сильніші солодкуваті пахощі нічних квітів: іпомеї, дурману, мірабілісу та ще якихось незнайомих рослин, як та квітка, з жовтим цвітом-зірочками, пелюстки якої вкриті золотистим пилком. Крізь скляні стіни приміщення холодним дорогоцінним камінням виблискували вогні Мангеттена.
– Ого! – Клері повільно роззирнулася. – Вночі тут прегарно!
Джейс усміхнувся:
– Це місце лише для нас. Алек й Ізабель не люблять сюди ходити. У них алергія.
Хоча в оранжереї було не холодно, Клері затремтіла.
– Що це за квіти?
Джейс знизав плечима й обережно сів біля зеленого куща з лискучим листям, що був обсипаний щільно згорнутими бутонами.