– Я теж перепрошую. – Він повернувся до спальні, гримнувши дверима.
На Джейсових губах заграла іронічна посмішка.
– Давай біжи за ним! Погладь його по голівці і скажи, що він – надзвичайний хлопець. Ти ж хочеш цього, чи не так?
– Припини! – сказала Клері. – Чому ти такий?
Джейс посміхнувся ще ширше.
– Чому який?
– Якщо злишся – скажи відверто, а не вдавай, ніби тобі все байдуже.
– Тобі варто було про це подумати перед тим, як лізти цілуватися.
Клері скептично поглянула на нього:
– То це я полізла до тебе цілуватися?
Джейс єхидно подивився на неї:
– Не хвилюйся. Для мене це теж не знаменна подія.
Клері дивилася, як Джейс іде геть коридором й відчувала, що одночасно хоче і розревітися, і наздогнати його, щоб добряче копнути. Та що б вона не обрала, Джейс лише поглузував би. Тому Клері просто розвернулась і пішла в спальню.
Саймон розгублено стояв посеред кімнати. Він знову начепив окуляри. У голові Клері знову пролунав єхидний голос Джейса: «Погладь його по голівці і скажи, що він – надзвичайний хлопець». Вона зробила крок до Саймона і завмерла, збагнувши, що в його руках її етюдник. Він був відкритий на тому малюнку, де дівчина зобразила Джейса з ангельськими крилами за спиною.
– Мило! Всі ті уроки в художній школі дають результат.
За інших обставин Клері обов’язково б вилаяла Саймона за те, що він узяв без дозволу її етюдник, але не зараз.
– Саймоне, зрозумій…
– Я розумію, що ображено піти у твою спальню – не найкращий варіант, але я хотів забрати свої речі, – сухо перебив він, кинувши етюдник на ліжко.
– І куди тепер? – спитала Клері.
– Додому. Я і так тут затримався. Тут нічого робити приземленим.
Вона зітхнула:
– Слухай, мені шкода… Я не збиралася цілуватися з Джейсом. Так вийшло. Я знаю, що він тобі не подобається.
– Ні, – холодно сказав Саймон. – Мені не подобається мінералка без газу. Мені не подобається паршива поп-музика, мені не подобається стояти в заторах, мені не подобається робити домашні завдання з математики, а Джейса я ненавиджу! Відчуваєш різницю?
– Він врятував тобі життя! – Клері розуміла, що хитрує. Врешті решт, Джейс поїхав у «Дюмор» лише хвилюючись, що матиме проблеми, якщо її там вб’ють.
– Дрібниці! – відмахнувся Саймон. – Він паскуда. Але про тебе я був іншої думки.
Клері спалахнула:
– Хто б казав! Чи не ти шукав «найфігуровішу дівчину», щоб похизуватися нею на наступних мотогонках? – Вона передражнила повільний тон Еріка. Губи Саймона стислися від злості. – Іноді Джейс поводиться як придурок. І що? Ти не мій брат чи батько, і він не мусить подобатися тобі! Мені не подобалася жодна з твоїх подружок, але я, принаймні, тримала свої думки при собі.
– Це зовсім інше! – цвіркнув Саймон крізь зуби.
– Справді? І чому?
– Тому, що я бачу, як ти на нього дивишся! – закричав він. – Я ніколи так не дивився на жодну зі своїх подружок! Вони нічого не означали для мене. Просто для практики. Аж поки…
– Аж поки що? – Клері розуміла, що і її поведінка, і вся ця суперечка якісь неправильні. Востаннє вони так серйозно сварилися ще в дитинстві через останнє печиво в будиночку на дереві. Але здавалося, Клері вже не зупинити: – Поки з’явиться Ізабель? Не можу повірити, що ти вичитуєш мені тут за Джейса, а сам виставив себе перед Ізабель повним дурнем! – голос Клері перейшов у вереск.
– Я намагався змусити тебе ревнувати! – закричав у відповідь Саймон, стиснувши кулаки. – Ну й дурепа ти, Клері! Сліпа і дурна!
Вона збентежено дивилася на Саймона. Про що це він?
– Намагався змусити мене ревнувати? Навіщо тобі це? – Клері відразу зрозуміла, що, поставивши це питання, зробила серйозну помилку.
– Тому що, – сумно сказав Саймон, – я вже десять років кохаю тебе і подумав, що зараз саме час з’ясувати, чи ти відчуваєш те ж саме. Гадаю, я вже знаю відповідь.
Це був удар нижче пояса. Вона не могла говорити. Повітря немов висмоктали з легень. Клері дивилася на нього, намагаючись хоч щось відповісти.
– Тут нічого не додаси, – різко сказав Саймон.
Мов скам’яніла, Клері провела його поглядом до дверей. Вона й не поворухнулася, щоб зупинити його. Що їй сказати? «Я теж тебе кохаю?..» Та це було б неправдою.
Саймон зупинився біля дверей і обернувся до неї. Його очі за скельцями здавалися радше втомленими, ніж злими.
– Справді хочеш знати, що ще сказала про тебе моя мама?