– Джейсе! – Клері перебила його, вона майже верещала. – ЗАТКНИСЯ хоч на секунду і вислухай мене!
Хлопець вражено закліпав.
Клері глибоко вдихнула і подивилася на нього. В її очах світилася непевність. А Джейса переповнило незнайоме досі почуття: потреба обійняти її та переконати, що все добре. Але юнак просто стояв, знаючи з досвіду, що «все добре» буває дуже рідко.
– Джейсе, – промовила Клері так тихо, що він нахилився, щоб розчути її слова. – Здається, я знаю, де мама сховала Чашу Смерті. Вона в картинці.
– Що?! – Джейс витріщився на Клері так, ніби вона зізналася, що в коридорі бачила одного з Безмовних Братів, що виробляв акробатичні трюки в чому мати народила. – У сенсі «сховала в картині»? Всі картини у вас вдома були видерті з рам.
– Знаю. – Клері зиркнула на спальню позаду нього. Там нікого не виявилося. Вона полегшено зітхнула. – Можна увійти? Хочу тобі щось показати.
Джейс відійшов від дверей:
– Якщо в цьому є потреба.
Вона присіла на край ліжка, тримаючи етюдник на колінах. Одяг, у якому Джейс був раніше, безладно лежав на ковдрі, але назагал спальня виглядала такою ж охайною, як келія ченця. На стінах не було ані картин, ні плакатів, ні фотографій друзів або родичів. Ліжко було ідеально застелене білосніжною ковдрою. Зовсім не схоже на кімнату підлітка.
– Ось. – Клері гортала сторінки, допоки не зупинилася на сторінці із зображенням кавового горнятка. – Подивися на це.
Відсунувши футболку, що лежала на ковдрі, Джейс сів поруч із дівчиною.
– Кавове горня.
– Я знаю, що це кавове горня! – у голосі Клері відчулося роздратування.
– Не можу дочекатися, коли ти намалюєш щось складніше, наприклад Бруклінський міст чи омара? Пришлеш мені музичну телеграму.
Вона проігнорувала це.
– Дивись сюди.
Клері провела долонею над малюнком, а потім стрімким рухом немов проникла в папір і вихопила звідти справжнє кавове горня.
Клері думала, що Джейс вражено схопиться з ліжка з вигуком на кшталт «Отакої!». Однак цього не сталося. Ясна річ, у своєму житті він бачив і дивніші речі. Та й фраза «Отакої!» була не надто популярна тепер.
Джейс дивився на неї здивовано.
– Ти це сама зробила?
– Так.
– Коли?
– Щойно, у спальні. Після того, як Саймон пішов.
Джейс змірив її холодним поглядом, але продовжив:
– Ти використала руни? Які?
Вона знизала плечима, вказуючи на спорожнілий аркуш:
– Не знаю. Вони виникли в мене перед очима, і я намалювала те, що побачила.
– Це руни, які ти побачила в Сірій книзі?
– Не знаю. – Клері похитала головою. – Я не можу тобі точно сказати.
– І ніхто тобі не показував, як це зробити? Мама, наприклад?
– Ні. Я ж казала, вона постійно торочила, що магії не існує.
– Можу посперечатися, що мама таки навчала тебе, – перебив Джейс. – А потім ти це забувала. Магнус недарма сказав, що твоя пам’ять стане потроху відновлюватися.
– Можливо.
– Точно! – Джейс звівся і почав міряти кімнату кроками. – Очевидно, що користуватися такими рунами протизаконно, якщо немає офіційного дозволу. Але це зараз не має значення. Думаєш, мама сховала Чашу в картині й витягти її можна так само, як кавове горня?
Клері кивнула:
– Але не в тих картинах, що висіли у нас удома.
– А де? У якійсь галереї? Чаша може виявитися де завгодно…
– Вона взагалі не в картині, – відповіла Клері. – А в карті.
Джейс завмер і уважно глянув на неї:
– У карті?
– Пам’ятаєш колоду Таро у мадам Доротеї, яку їй намалювала мама?
Він кивнув.
– А пам’ятаєш, як я витягнула туз Кубків. Пізніше, коли я побачила статую ангела, то чаша в його руках видалася мені знайомою. Це тому, що бачила її раніше, на карті. Мама сховала Чашу Смерті в колоді Таро мадам Доротеї.
– Вона знала, що на цій території Чаша буде в безпеці. Окрім того, Доротеї навіть не потрібно було розповідати, що це за предмет і навіщо його треба ховати.
– А навіщо їх ховати? Доротея нікуди не виходить, і карти завжди при ній…
– І твоя мама була поблизу, і могла за ними приглядати. – Джейс був вражений. – Непоганий хід.
– Не думаю! – Клері ледь контролювала тремтіння у голосі. – Краще б вона не так добре її заховала.
– Тобто?
– Якби Чашу знайшли, може, мамі б дали спокій? Якщо їм була потрібна тільки Чаша…
– Її б убили, Клері, – сказав Джейс. Клері знала, що він має рацію. – То були ті самі люди, що вбили мого батька. Твоя мама й досі жива саме тому, що Чашу дотепер не знайдено. Тому тішся, що вона так добре її заховала.