Саймон обернувся через плече. Джоселін стояла у дверях, схрестивши руки на грудях, самотня та нещасна.
– До побачення, місіс Фрей! – крикнув він. – Гарного вечора!
– Замовкни, Саймоне! – Клері перервала його і з гуркотом зачинила двері, заглушивши відповідь своєї матері.
– Господи, жінко, ти зараз відірвеш мені руку! – протестував Саймон, поки Клері тягла його за собою. Її зелені кросівки сердито виляскували дерев’яними сходами. На мить дівчина глянула вгору, потай сподіваючись, що мама вийде на сходовий майданчик, але двері квартири залишалися зачиненими.
– Вибач, – пробурмотіла Клері, випустивши руку Саймона.
Вона зупинилася біля останньої сходинки, сумка вдарилася об її стегно.
Будинок, у якому Клері жила з мамою, раніше цілком належав одній багатій родині. Відголосками колишньої розкоші залишилися гвинтові сходи, мармурова підлога у вестибюлі першого поверху та одностулкове вікно над головою. Тепер будинок був розділений на окремі квартири. Клері з мамою ділили триповерхову будівлю з літньою жінкою, що займала перший поверх. Стара влаштувала у своїй квартирі салон медіума. Вона нечасто виходила з квартири, відвідувачі також бували в неї дуже рідко. Позолочена табличка на дверях свідчила: «Мадам Доротея, ясновидиця та пророчиця».
З напіввідчинених дверей квартири просочувався густий солодкуватий запах ладану. Клері розчула за дверима тихе шепотіння.
– Радий, що бізнес у бабусі процвітає, – сказав Саймон. – У наш час важко пророкам мати постійну роботу.
– Навіщо цей сарказм? – гаркнула Клері.
Саймон оторопів.
– А я гадав, що тобі подобаються мої розумні й іронічні зауваження.
Не встигла Клері відповісти, як двері розчахнулися і з квартири мадам Доротеї вийшов чоловік. Він був високий, зі смаглявою шкірою, котячими золотисто-зеленими очима і скуйовдженим чорним волоссям. Незнайомець сліпуче всміхнувся їй, блиснувши гострими білими зубами.
У Клері запаморочилося в голові. Здавалося, що вона зараз знепритомніє.
Саймон стривожено покосився на Клері:
– Тобі погано?
– Що? Ні, все нормально, – неуважно відповіла вона.
– Ти наче привида побачила, – не вгамовувався Саймон.
Клері заперечливо похитала головою. Здається, вона справді щось побачила, але коли спробувала сконцентруватися, спогади розтеклися, мов вода.
– Ні. Я подумала, що з квартири Доротеї вибіг кіт, та, здається, то просто гра світла.
Саймон здивовано подивився на неї.
– До речі, відучора я нічого не їла, – спробувала виправдатися Клері. – Може, я трохи не в собі.
Саймон лагідно обійняв її за плечі.
– Не перемайся, зараз я тебе нагодую.
– Не розумію, що на неї найшло! – вчетверте повторила Клері, витираючи залишки соусу гуакамоле шматочком начос. Вони сиділи у крихітній мексиканській забігайлівці «Начо Мама».
– Наче садити мене під домашній арешт через тиждень їй було замало, тепер узагалі хоче до кінця літа відправити в заслання.
– Іноді на твою маму щось таке находить, коли вона вдихає чи видихає повітря! – пожартував Саймон і продовжив їсти своє вегетаріанське буріто.
– Вдам, що це було дотепно, – сказала йому Клері. – Тебе не тягнуть в якусь глухомань хтозна на скільки часу!
– Клері, – обірвав її тираду Саймон, – а на мене ти за що злишся? До того ж, це не назавжди.
– Звідки ти це знаєш?
– Ну, я ж знаю твою маму, – сказав Саймон після паузи. – Ми з тобою вже десять років дружимо, не менше. Періодично на неї щось находить, але потім вона передумує.
Клері взяла з тарілки шматочок гострого перцю і задумливо відкусила краєчок:
– Думаєш? Іноді мені здається, що по-справжньому її не знає ніхто.
Саймон закліпав очима.
– Ти не зрозуміла мене.
Клері шумно втягнула повітря в палаючий рот.
– Я про те, що мама нічого про себе не розповідає. Я не знаю ні про її дитинство, ні про сім’ю. Майже не знаю, як вона зустріла тата. У неї немає жодної весільної фотографії. Таке враження, що її життя почалося, коли народилася я. Саме так вона й каже щоразу, коли я намагаюся її розговорити.
Саймон іронічно скривився:
– О, дуже зворушливо.
– Ні, це просто дивно. Я досі не знаю нічого про бабусь та дідусів. Тобто батьки мого батька не дуже її любили, але ж вони не могли бути такими поганими? Що це за люди, які не хочуть навіть зустрітися з онукою?
– Може, це твоя мама ненавидить їх. Мабуть, вони образили її, чи ще щось, – припустив Саймон. – У неї на тілі шрами.