Клері зітхнула:
– Ні. Зазвичай Саймон їздить на Еріковому фургоні. На концерти або деінде, як-от на побачення.
Джейс пирхнув:
– Підвозить дівчат на фургоні? Тепер зрозуміло, чому йому з ними так не щастить.
– Це машина. А ти скаженієш, бо в тебе і такої нема! – відрізала Клері.
– У мене багато чого немає, на відміну від нього! – завівся Джейс. – Наприклад, короткозорості, сутулості та приголомшливої відсутності координації.
– Знаєш, психологи стверджують, що основна причина ворожості – пригнічений сексуальний потяг.
– Це може пояснити, чому я постійно натикаюся на людей, які недолюблюють мене, – знайшовся Джейс.
– Я не почуваю до тебе неприязні, – швидко пробурмотів Алек.
– Тому що в нас братерська любов. – Джейс узяв зі столу чорний телефон. – Дзвони йому.
– Подзвонити кому? – Клері тягнула час. – Еріку? Він ніколи не позичить мені машину.
– Саймону, – наполягав Джейс. – Попроси, щоб підвіз нас нас до твого дому.
Клері спробувала востаннє:
– А може, у когось з Мисливців є машина?
– Де, у Нью-Йорку? – посмішка випарувалася з лиця Джейса. – Зрозумій, зараз всі в Ідрисі на підписанні Угоди. Ніхто не рветься нам допомагати. Або це, або нічого.
На мить їхні очі зустрілися. У погляді Джейса читався виклик і щось ще, немов він хотів почути її пояснення щодо небажання спілкуватися з Саймоном. Клері гордо підійшла до столу і різко вихопила з рук Джейса телефон.
Дівчина набрала знайомий номер. Вона думала, що говорити доведеться з матір’ю або однією з сестер Саймона, але він підняв слухавку на другому гудку.
– Алло?
– Саймоне?
Тиша.
Клері заплющила очі, намагаючись уявити, що його там немає.
– Це я, Клері.
– Я зрозумів хто це, – роздратовано промовив Саймон. – Знаєш, я спав.
– Знаю. Вибач, що телефоную так рано. – Клері нервово намотувала телефонний шнур на палець. – Хочу попросити тебе про послугу.
У слухавці знову зависла тиша, а потім він невесело засміявся:
– Жартуєш?
– Ні, я серйозно. Ми знаємо, де захована Чаша Смерті, і хочемо забрати її. Та є одна проблема. Нам дуже потрібна машина.
Саймон знову засміявся.
– Твої приятелі-демоновбивці хочуть, аби моя мама відвезла їх на чергове завдання?
– Взагалі-то я подумала, що ти позичиш фургон у Еріка.
– Клері, якщо ти думаєш, що я…
– Якщо ми заберемо Чашу Смерті, я зможу повернути маму. Чаша – єдина причина, чому Валентин досі не вбив її чи не відпустив.
Саймон протяжно, зі свистом видихнув:
– Думаєш, він так легко обміняє її? Не знаю, Клері.
– І я не знаю, але це єдина можливість.
– Це ж дуже могутня річ, правда? Я з комп’ютерних ігор знаю: з такими штуками краще бути обережними, допоки не з’ясуєш, як їх використовувати.
– Я не збираюся з цим заморочуватися. За її допомогою я хочу повернути маму.
– Не бачу в цьому жодного сенсу.
– Це не комп’ютерна гра, Саймоне! – Клері майже кричала. – Це не дурнувата гра, де найгірше, що може трапитись, – не набрати достатньої кількості балів! Ідеться про мою маму! Може, Валентин катує її? Він міг уже вбити її! Я піду на все, щоб повернути маму. Точнісінько так само, як тоді, коли допомогла тобі.
У слухавці запала тиша.
– Мабуть, ти маєш рацію. Я не знаю, це насправді не мій світ. То куди конкретно ми поїдемо? Що сказати Еріку?
– Тільки не приводь його з собою, – швидко сказала Клері.
– Знаю. Я не ідіот.
– Поїдемо до мене додому. Чаша там.
Настала здивована тиша.
– У тебе вдома? У будинку повно зомбі.
– Приречені не зомбі. Джейс та інші подбають про них, а я тим часом дістану Чашу.
– А чому саме ти? – стривожився Саймон.
– Бо я єдина, хто може це зробити. Ми чекатимемо на розі. Поспішай!
Саймон пробурмотів щось нерозбірливе, а наприкінці додав:
– Гаразд.
Клері розплющила очі – світ здавався розмитим через сльози.
– Спасибі, Саймоне! Ти…
Але він уже поклав слухавку.
– Здається мені, – вимовив Годж, – що дилеми могутності завжди одні й ті самі.
– Що ви маєте на увазі? – Клері скоса поглянула на нього.
Вона сиділа в бібліотеці на підвіконні, Годж – у кріслі, а Г’юґо – на підлокітнику. Гора тарілок із залишками сніданку – липким розмазаним джемом, хлібними крихтами та шматочками масла – стояла скраю низького столика, чекаючи, поки хтось її прибере. Забирати посуд, мабуть, ніхто не збирався. Поснідавши, всі розійшлися, щоб зібратися. Першою повернулася Клері, що було не дивно – вона лише натягнула джинси та футболку і причесалася, натомість іншим належало добре озброїтися. Після того як вона загубила в готелі кинджал, який дав їй Джейс, єдиним магічним предметом Клері було відьомське світло, що лежало у неї в кишені.