– Алеку, ради всього святого…
– Я стараюсь як можу, – відповів той. Він відступив на крок від Джейса і помилувався своєю роботою. – Все.
Джейс із полегшенням опустив руку:
– Дякую. – Він ніби відчув присутність Клері, і коли поглянув на неї через плече, його бурштинові очі звузилися. – Клері…
– Схоже, ви добряче підготувалися, – сказала вона.
Алек раптом почервонів, відійшов убік і почав копирсатися у своїх стрілах.
– Так, – відповів Джейс. – Ти ще маєш той кинджал?
– Ні. Я загубила його в готелі «Дюмор», пам’ятаєш?
– Пригадую, – задоволено відгукнувся Джейс. – Майже вбила ним перевертня. Ізабель, яка стояла біля вікна, роздратовано закотила очі:
– Як я забула! Те, що найбільше тебе заводить, – це дівчата, які вбивають всяких тварюк.
– Мені подобається кожен, хто вбиває тварюк, – незворушно промовив Джейс. – Особливо я сам.
Клері схвильовано подивилась на годинник на столі:
– Нам час. Зараз приїде Саймон.
Годж підвівся з крісла. Вигляд у нього був такий виснажений, ніби він не спав кілька днів.
– Хай береже вас ангел.
Г’юґо, гучно каркаючи, злетів угору. Наступної миті почувся дзвін – настав полудень.
Надворі мрячило, коли Саймон під’їхав на ріг вулиці, де знаходився Інститут. Він двічі натиснув на клаксон. У Клері тьохнуло серце, якась частина її сумнівалася, чи з’явиться Саймон узагалі.
Джейс пішов крізь мжичку до машини, а Клері й інші ховалися під карнизом з ліпниною.
– Це і є фургон? Схожий на зогнилий банан, – кинув репліку Джейс.
І не посперечаєшся: Ерік пофарбував кузов у кислотно-жовтий колір, і на його фоні іржаві місця виглядали наче гнилі плями. Саймон знову подав сигнал. Клері ледь його побачила крізь залиті дощем вікна. Зітхнувши, вона накинула на голову каптур:
– Ходімо.
Вони почовгали брудними калюжами, що утворилися на тротуарі. Кожен крок Ізабель у високих чоботях супроводжувався гучним сплеском води. Саймон, не вимикаючи мотор, почав пробиратися назад, щоб відчинити дверцята салону. Двері від’їхали вбік, і всередині виднілися стерті сидіння з пружинами, що стирчали врізнобіч. Крізь щілини затікали струмочки дощу.
Ізабель скривилася.
– А там взагалі безпечно сидіти?
– Безпечніше, ніж їхати прив’язаною до даху, – з посмішкою запропонував Саймон. – Тому обирай сама. – Вдаючи, що не помічає Клері, він кивнув Джейсу й Алеку: – Агов!
Джейс підняв брезентову сумку, напаковану зброєю.
– Агов! Куди подіти сумку?
Саймон показав йому, куди вони з хлопцями зазвичай складали музичні інструменти. Ізабель та Алек забралися в салон.
Джейс поклав сумку і збирався сісти на переднє сидіння.
– Зайнято! – оголосила Клері.
– Де? – Алек квапливо присунув до себе лук.
– Вона має на увазі місце поряд з водієм, – Джейс прибрав вологе волосся з чола.
– Гарний лук, – кивнув Саймон Алеку.
– Розбираєшся в луках? – із сумнівом запитав той.
– Шість років займався в таборі стрільбою з лука, – похвалився Саймон.
Всі троє витріщилися на Саймона, і лише Клері підбадьорливо усміхнулася, на що Саймон взагалі не звернув уваги. Поглянувши на небо, він промовив:
– Їдьмо, поки знову не линув дощ.
На передньому пасажирському сидінні валялися порожні пакети з-під чипсів і крихти печива. Клері почала змітати їх на підлогу, але Саймон поклав ногу на педаль газу і рвонув з місця – і її відкинуло на спинку.
– Ай! – докірливо сказала Клері.
– Вибач. – Він навіть не глянув на неї.
Ззаду тихо розмовляли. Найочевидніше, вони обговорювали бойові прийоми: наприклад, як обезголовити демона, щоб не заляпати гноєм нові шкіряні черевики. Хоча між передніми сидіннями та рештою салону не було перегородки, Клері, що сиділа біля Саймона в цілковитій тиші, нітилася, немов вони їхали самі.
– А чому «агов?» – поцікавилася Клері. Фургон виїхав на шосе Рузвельт-драйв, що йде уздовж Іст-Рівер.
– Чому «агов»? – Саймон підрізав чорний позашляховик з тонованими вікнами, водій якого – одягнений у костюм чоловік із мобілкою в руці – показав йому у відповідь непристойний жест.
– Хлопці завжди так говорять. Ти сказав «агов» Джейсові й Алеку. Чому б не сказати «привіт» для різноманітності?
На щоці Саймона ледь помітно сіпнувся м’яз.
– «Привіт» звучить по-дівчачому. Справжні чоловіки різкі. І небагатослівні.