– Я думав, вона більша.
Клері розглядала Чашу. Та була не більшою від келиха для вина, але значно важча. Сила струменіла в ній, наче кров у венах.
– Її розмір досконалий! – обурилася Клері.
– Ні, вона не маленька, – сказав поблажливо Джейс, – просто я очікував чогось… сам не знаю, – він окреслив рукою простір розміром з кота.
– Це Чаша Смерті, а не нічний горщик, Джейсе, – мовила Ізабель. – Ми закінчили? Можемо йти?
Доротея схилила голову набік і пильно дивилася на Чашу.
– Але вона пошкоджена! – вигукнула вона. – Як це сталося?
– Пошкоджена? – здивувалася Клері. Вона не помітила жодних вад.
– Ось тут, зараз покажу тобі, – відьма підійшла до Клері, простягаючи до Чаші руки з довгими червоними нігтями. Клері мимоволі відсахнулася. Раптом між ними опинився Джейс, його рука завмерла біля руків’я меча.
– Без образ, – спокійно мовив він, – але до Чаші Смерті можемо торкатися тільки ми.
Доротея глянула на нього, і раптом її очі дивно почорніли.
– Давайте не поспішати. Валентину дуже не сподобається, якщо з Чашею щось станеться.
Пролунав м’який свист, і Джейс вихопив меч. Його вістря вперлося Доротеї в шию.
– Я не знаю, що тут відбувається, але ми йдемо.
Очі відьми блиснули.
– Звичайно, Тіньолове! – вона позадкувала до завішеної гардинами стіни. – Хочете скористатися Порталом?
Вістря меча похитнулося – Джейс був збитий з пантелику.
– Не займайте…
Пирхнувши, Доротея блискавично зірвала гардини з карниза. Вони з гуркотом впали. Портал за ними виявився відкритим.
Алек голосно вдихнув:
– Що це таке?
Краєм ока Клері помітила в Порталі багряні клубки хмар, крізь які виблискували чорні спалахи блискавок. На них летів темний силует, Джейс щось крикнув і впав на землю, потягнувши Клері, і вона теж розпласталася на підлозі. Коли дівчина підвела голову, то побачила, як темний предмет ударив мадам Доротею. Та закричала і здійняла вгору руки. Проте темрява не збила її з ніг, а обволокла, ніби саван. Темнота всмоктувалася у фігуру відьми, як чорнило в папір. На її спині утворився жахливий горб, вона збільшувалася, її тіло стало витягуватися і міняти форму. Клері почула, як щось стукнуло об підлогу – це були браслети Доротеї, розтягнуті і поламані. Серед коштовностей на підлозі валялися якісь маленькі білі камінці. Клері придивилася і зрозуміла, що це не каміння, а зуби.
Джейс щось шепотів, не вірячи своїм очам. Алек, задихаючись, вигукнув:
– Джейсе, ти ж сказав, що рівень демонічної активності низький!
– Він і був низький!
– Твоє розуміння низького значно відрізняється від мого! – крикнув Алек.
Створіння вже нічим не нагадувало Доротею, ревло і змінювалося на очах: потворний тулуб ріс, покривався горбами і наростами і незвично видозмінювався.
Джейс встав і потягнув Клері за собою. Ізабель і Алек скочили на ноги і схопилися за зброю. Рука Ізабель, в якій був батіг, трохи тремтіла.
– Сюди! – Джейс штовхнув Клері до вхідних дверей.
Дівчина оглянулася і побачила лише хмари сірого диму, крізь які виднівся величезний чорний силует.
Всі четверо кинулися до під’їзду. Ізабель першою підбігла до дверей, що вели на вулицю, і спробувала відчинити їх за мить обернулася з перекошеним обличчям:
– Не піддаються! Напевно, закляття!
Джейс вилаявся:
– Де, чорт забирай, моє стило?
– У мене! – пригадала Клері й полізла до кишені. Раптом пролунав вибух. Під її ногами здригнулася долівка. Клері похитнулася і, намагаючись вхопитися за поручні, ледь не впала. У стіні, що відокремлює квартиру Доротеї від вестибюля, зяяла діра, по краях отвору виднілися уламки дощок і шматки тиньку. Крізь діру повільно сунуло, точніше, повзло чудовисько…
– Алеку! – закричав Джейс.
Побілілий від страху Алек стояв біля отвору в стіні. Проклинаючи все на світі, Джейс підбіг до нього і відволік подалі саме тоді, коли тварюка опинилася в під’їзді.
У Клері перехопило подих. Плоть істоти була синя. З тіла стирчали кістки, але не білі, а такі, немов вони тисячу років пролежали в землі, – чорні, потріскані і брудні. Пальці тварюки були, немов у скелета, а руки ледь прикривала плоть із чорними виразками, крізь які виднілися жовті кістки. Обличчя демона нагадувало череп з дірками на місці очей і носа. Кігтями тварюка дряпала підлогу. На зап’ястях і плечах звисали клапті яскравої матерії – все, що залишилося від тюрбана мадам Доротеї та її шовкового шарфа. Чудовисько сягало майже трьох метрів.