– Мчи вперед, приземлений! – скомандував Джейс. – Вважай, що за тобою женеться все пекло!
І Саймон натиснув на газ.
Вони мчали Флетбуш-авеню і вилетіли на міст одночасно з поїздом метро, що курсував із Брукліна на Мангеттен. Сонячне проміння сліпило Клері очі, вигравало на поверхні води. Дівчина схопилася за сидіння: Саймон повернув, з’їжджаючи з моста зі швидкістю вісімдесят кілометрів на годину.
Вона пригадала ті жахливі слова, що їх наговорила Алеку, те, як він напав на Аббадона, тріумф на його обличчі. Повернувши голову, дівчина помітила, що Джейс стурбовано схилився над Алеком, а ковдра просочилася кров’ю. Клері знову побачила хлопчика з мертвим соколом. «Любити – означає знищувати».
Клері відчула комок у горлі. У дзеркалі заднього виду Клері побачила Ізабель – вона вкривала Алека. Дівчина підвела голову і зустрілася поглядом з Клері:
– Довго ще?
– Хвилин десять. Саймон їде так швидко, як тільки може.
– Знаю, – відповіла Ізабель. – Саймоне, ти був неперевершений. Швидко зреагував! Я ніколи б не подумала, що приземлений здатний на таке.
Саймон не відреагував на несподівану похвалу: вся його увага була зосереджена на дорозі.
– Маєш на увазі мій постріл у вітраж? Мені це спало на думку, щойно ви увійшли в будинок. Я все думав про вітражі та про те, що демони не терплять прямого сонячного проміння. Тож я зорієнтувався, що робити, – додав він. – Але ви не могли знати про вітраж, оскільки його не видно.
«Я ж знала про вітраж, – промайнуло Клері в голові. – Я мала б здогадатися! Нехай у мене не було лука і стріл, я могла б кинути що-небудь у скло, або принаймні сказати Джейсу». Клері здавалася собі дурною, нікчемною і непотрібною, мов опудало. Насправді вона просто перелякалася так сильно, що не могла мислити тверезо. Вона відчула сплеск сорому, від якого в неї запекли повіки.
– Молодець, Саймоне! – похвалив Джейс.
– Якщо не секрет, звідки з’явився демон? – поцікавився той.
– Це була мадам Доротея, – відказала Клері. – Ну, тобто певною мірою вона.
– Мені вона ніколи не здавалася красунею, але щоб виглядати аж так препогано…
– Мабуть, демон уселився в неї. – У голові Клері повільно складалася цілісна картина. – Доротея просила віддати їй Чашу, а потім відкрила портал…
– Гарний хід, – додав Джейс. – Демон заволодів її розумом, а потім майже всю свою енергетичну складову сховав по той бік порталу, а там сенсори не змогли засікти його. Ми думали, що там лише кілька Зречених. А насправді на нас чекав демон вищого рівня. Аббадон – один із найдавніших демонів, повелитель Грішних.
– Що ж, доведеться їм якось існувати без нього, – Саймон повернув за ріг.
– Він не помер, – пояснила Ізабель. – Демонів вищого рівня неможливо вбити. Для цього треба знищити їхню фізичну і безтілесну оболонки. Ні, ми його лише трохи налякали.
– Он як! – засмутився Саймон. – А що буде з мадам Доротеєю? З нею все гаразд?
Саймон замовк. Алек почав задихатися, в грудях у нього клекотіло. Джейс неголосно вилаявся.
– Нам довго ще їхати?
– Уже приїхали. Просто я не хочу влетіти в стіну!
Саймон пригальмував на розі. Двері Інституту були розчахнуті. Годж уже на них чекав. Щойно фургон зупинився, Джейс вискочив з нього, легко підхопив Алека, немов той був не важчий за дитину, і попрямував до Інституту. За ним ішла Ізабель, тримаючи закривавлену руку брата. За ними з гуркотом зачинилися двері.
Клері відчула, що знемагає від утоми.
– Вибач. Уявлення не маю, як ти поясниш Еріку, звідки взялася кров!
– Чхати на Еріка! – відрубав Саймон. – З тобою все гаразд?
– Ані подряпини. Поранено всіх, окрім мене.
– Тіньолови цим і займаються – б’ються з демонами, – ласкаво промовив Саймон. – Це їхня робота, а не твоя.
– А яка моя робота?
– Ну… ти знайшла Чашу. Хіба ні?
Вона кивнула і поплескала по кишені кенгурушки.
Саймон полегшено зітхнув:
– А я вже й питати боявся. Це ж добре, правда?
– Ще б пак! – Стискаючи Чашу крізь одяг, Клері думала про маму.
Біля верхньої сходинки на неї чекав Черч, завиваючи мов сирена. Він провів її до лазарету. Двері були розчинені, і на одному з ліжок нерухомо лежав Алек. Над ним схилився Годж, поруч зі срібною тацею в руках стояла Ізабель.