Годж поспіхом відвів очі.
– На місці Лайтвудів так вчинив би кожен.
– Ти б так не вчинив. І я б так не вчинив. Підставити друга, щоб він страждав замість мене? Найгіркіше думати, Старкветере, як легко вони звалили цю ношу на твої плечі…
– Діти ні в чому не винні. Вони нічого не зробили…
– Не знав, що ти любиш дітей, Старкветере… – Валентина явно бавила ситуація.
З грудей Годжа виривалося хрипіння.
– Джейс…
– Нічого не кажи про Джейса, – уперше в голосі Валентина вчулася злість. Він глянув на нерухомого Джейса: – Чому він весь у крові?
Годж із такою силою притискав Чашу до грудей, що кісточки пальців побіліли.
– Це не його кров. Він зараз непритомний, але не поранений.
На губах Валентина заграла задоволена усмішка.
– Цікаво, що подумає про тебе Джейс, коли прокинеться? Зраджувати важко, а зраджувати дитину – вдвічі важче.
– Ви ж не зашкодите йому? – прошепотів Годж. – Ви поклялися, що не заподієте йому шкоди.
– Нічого подібного, – Валентин ступив до Годжа; той позадкував, немов маленький загнаний в кут звір. – Припустімо, я зізнаюся, що хочу зашкодити йому… Як би ти вчинив? Став би битися зі мною? Не віддав би Чашу? Навіть якби ти міг убити мене, Конклав все одно не зняв би прокляття. Ти б ховався тут до самої смерті, боячись відчинити вікно. Ти готовий на все, аби повернутися додому, хіба ні?
Клері стало нестерпно дивитися на Годжа.
– Пообіцяйте, що він не постраждає, і я віддам Чашу!
– Ні, – м’яко сказав Валентин. – Ти віддаси її хай там що.
Годж заплющив очі. На мить його обличчя зробилося схожим на обличчя ангелів, які тримають письмовий стіл, – сповнене скорботи і муки від тяжкого тягаря. Потім він вилаявся собі під ніс і тремтячою, як лист на вітрі, рукою простягнув Чашу.
– Дякую, – мовив Валентин, задумливо крутячи в руках Чашу. – Здається, ти її трохи пом’яв.
Годж посірів і мовчав. Валентин схилився над Джейсом і легко підняв юнака на руки. Клері бачила, як бездоганно скроєний піджак Валентина натягнувся на руках і спині, видаючи міць, що ховається в оманливо огрядному тілі. Фігура Валентина нагадувала стовбур столітнього дуба. Джейс на його руках здавався маленькою дитиною.
– Скоро він приєднається до свого батька, – заявив Валентин, розглядаючи бліде обличчя Джейса. – Там, де йому й місце.
Годж кинувся до Джейса, але Валентин ступив до блискучої завіси: мабуть, він навмисно залишив портал відкритим. Він сліпив очі, наче сонце.
– Зачекайте! – благав Годж. – Ви ж обіцяли зняти з мене прокляття!
– Справді.
Валентин зупинився і пильно подивився на Годжа. Той похитнувся і, задихаючись, притиснув руку до серця. Під його пальцями розтеклася темна пляма; чорні краплі падали на підлогу.
Годж перелякано подивився на Валентина:
– Прокляття знято?
– Так. І нехай твоя куплена свобода принесе тобі радість.
Валентин ступив у сяюче повітря. Спочатку його фігура замерехтіла, немов він стояв під водою. Потім він зник разом із Джейсом.
Розділ 20
На алеї щурів
Годж оглянувся і нервово стиснув кулаки. З його грудей текла темна рідина і рукавичкою огортала його ліву руку. У виразі його обличчя прочитувалися захоплення і ненависть до себе.
– Годже! – Клері била кулаками по невидимій стіні між ними. Гострий біль пронизав її руку, але це було ніщо порівняно з болісною агонією в грудях. Здавалося, серце ось-ось вискочить назовні. «Джейсе! Джейсе! Джейсе!» – слова луною звучали в голові.
– Годже! Негайно випустіть мене!
Він похитав головою:
– Не можу, – Годж витирав закривавлену руку охайно складеною носовою хустинкою. В його голосі відчувалося щире співчуття. – Ти спробуєш мене вбити.
– Не спробую, – відповіла Клері. – Обіцяю.
– Тебе не виховували Мисливцем, – заперечив Годж. – Тому твої обіцянки нічого не варті.
Край носової хустки димів, немов його занурили в кислоту, а рука Годжа залишалася чорною. Він спохмурнів і облишив свої марні спроби.
– Годже! – у розпачі благала Клері. – Хіба ви не чули? Валентин уб’є Джейса.
– Він такого не казав.
Годж сидів за столом. Він вийняв з шухляди чистий аркуш паперу. Потім дістав з кишені ручку і струсив нею, щоби на кінчику з’явилася крапля чорнила. Невже він хоче написати листа?