– Я стрибнув на Годжа, бо ще трохи – і твоя голова відокремилася б від шиї.
Двері камери відчинилися, і всередину зайшов високий чоловік у супроводі тендітної жінки, низенької, як дитина. Обоє були в повсякденному одязі – в джинсах і бавовняних футболках. Недоглянуте волосся розліталося врізнобіч: у жінки – світле, а в чоловіка – чорне з сивими смугами, як у борсука. Їхні обличчя були старі і молоді водночас – шкіра без зморшок, проте очі були втомлені.
– Це Ґретель і Аларик, мої другий і третій, – представив їх Люк.
Аларик схилив голову:
– Ми вже зустрічалися.
Клері здивовано витріщилася.
– Коли?
– У «Дюморі». Ти метнула мені в ребра ніж, – нагадав Аларик.
– То, напевно, я… вибачте, будь ласка.
– Не треба, відмінний кидок, – він витягнув з нагрудної кишені Джейсовий кинджал з червоним каменем. – Це твоє.
Клері втупилася в нього.
– Але…
– Не хвилюйся, лезо я почистив, – вимовив Аларик.
Вона мовчки взяла кинджал. Люк тихо розсміявся.
– Тепер зрозуміло, що наліт на «Дюмор» ми спланували не дуже добре. Я послав вовків з моєї зграї стежити за тобою і за найменшої небезпеки негайно втрутитися. Коли ти полізла в «Дюмор»…
– Ми з Джейсом прекрасно впоралися б, – Клері засунула кинджал за пояс.
Ґретель усміхнулася:
– Так ось навіщо ви покликали нас, сер?
– Ні, – Люк торкнувся плями. – Моя рана відкрилася, і в Клері кілька травм. Принеси, будь ласка, ліки.
Ґретель кивнула.
– Я збігаю за аптечкою.
Вона пішла, Аларик рушив за нею.
– Ґретель назвала тебе «сер», – зауважила Клері, коли вони з Люком залишилися самі. – А хто такі «другий» і «третій»?
– Другий і третій за званням, – поволі промовив Люк. – А я вожак вовчої зграї. Тому Ґретель зверталася до мене «сер». Ти не уявляєш, чого варто було відучити її говорити «господар».
– А мама знала?
– Про що?
– Що ти перевертень.
– Так, від самого початку.
– І звичайно, жоден із вас не вважав за потрібне сказати мені.
– Я б давно зізнався, але вона була переконана, що тобі нічого не відомо про Мисливців і про Сутінковий світ. Я не зможу так просто пояснити, як вийшло, що я став перевертнем, а про інше мовчати. Саме від таких ситуацій і намагалася захистити тебе мама. Я уявлення не маю, що саме ти знаєш…
– Багато, – спокійно відповіла Клері. – Я знаю, що мама була Мисливцем. Знаю, що вони з Валентином одружилися, а потім вона вкрала Чашу Смерті і втекла від нього. Коли народилася я, вона водила мене до Магнуса Бейна щодва роки, щоб притупити моє Бачення. А ще я знаю, що коли Валентин намагався вивідати в тебе, де Чаша, в обмін на життя мами, ти відповів, що вона тебе не цікавить.
Люк дивився в стіну.
– Я не знав, де Чаша. Вона мені так і не сказала.
– Хоча б поторгувався…
– Валентин не торгується. Ніколи. Якщо перевага не на його боці, він не вступає в гру. Заради досягнення мети Валентин готовий на все, співчуття йому невідоме. І навіть якщо він колись любив твою маму, то тепер вб’є її, не вагаючись. Ні, з Валентином торгуватися марно.
– І тому ти вирішив кинути маму? – випалила Клері. – Ти командуєш цілою зграєю вовків і все одно вважав, що не зможеш їй допомогти? Спочатку я думала, що ти теж Мисливець за тінями і просто боїшся порушити чергову ідіотську клятву, а тепер виявляється, що ти просто полохлива нечисть! Отже, тобі начхати, що всі ці роки мама вважала тебе другом, рівним собі, – от як ти відплатив їй за доброту!
– Послухати тебе, то ти точнісінько така, як Лайтвуди, – тихо вимовив Люк.
Клері злісно прищурилася.
– Не треба говорити про Алека та Ізабель, ніби ви близькі знайомі!
– Взагалі-то я про їхніх батьків, з якими я справді був близько знайомий, – уточнив він. – Усі Мисливці за тінями дружили один з одним.
Від подиву Клері роззявила рота.
– Я знаю, що ти був членом Кола, але як інші не дізналися, що ти перевертень? Чи вони знали?
– Не знали. Бо я не народився перевертнем, – пояснив Люк. – Я таким став. І я бачу, що ти готова вислухати мене. Це довга історія, але я думаю, час у нас є.
Частина 3
Спуск манить
