Невдовзі Джоселін завагітніла. Тоді ж вона зізналася, що боїться свого чоловіка. Його поведінка стала дивною, непередбачуваною. Ночами він зникав у підвалі. Іноді вона чула крізь стіну крики.
Я пішов до Валентина. Він засміявся, списавши її страхи на нервові переживання жінки, що виношує свою першу дитину. Тієї ночі він запропонував мені піти з ним разом на полювання. Ми все ще намагалися позбутися кубла перевертнів, які колись вбили його батька. Ми були паработай – ідеальна команда для полювання з двох воїнів, які б померли один за одного. Тому, коли Валентин сказав, що прикриватиме мене тієї ночі, я йому повірив. Я не бачив вовка, поки той не скочив на мене. Я пам’ятаю лише, як його зуби замкнулися на моєму плечі. Я прокинувся в будинку Валентина з перев’язаним плечем. Поруч була Джоселін.
Не всі укуси перевертня призводять до того, що людина перетворюється на вовка. Рана загоїлася, і наступні тижні минули в муках очікування. В очікуванні повні. Конклав замкнув би мене на карантин, якби дізнався. Але Валентин і Джоселін мовчали. Три тижні по тому зійшов місяць, повний, яскравий, і я почав мінятися. Перший раз завжди найважче. Я пам’ятаю нестяму від болю, темряву, і те, як прокинувся за кілька годин на лузі за декілька кілометрів від міста. Я був весь у крові, а поруч лежало пошматоване тіло якоїсь невеликої лісової тваринки.
Я повернувся до маєтку, і вони зустріли мене біля дверей. Джоселін, плачучи, обняла мене, але Валентин відштовхнув її. Я стояв, весь закривавлений, ноги тряслися. Я ледве міг думати, а в роті ще відчувався смак сирого м’яса. Я не знаю, чого очікував, але гадаю, я мусив знати.
Валентин потягнув мене вниз по сходах і повів до лісу. Він сказав, що мав убити мене сам, але, бачачи мене, не міг змусити себе зробити це. Валентин дав мені кинджал, який колись належав його батькові, і сказав, що я маю зробити благородну річ, завершивши своє життя. Передаючи кинджал, він поцілував його, повернувся в маєток і замкнув двері на засув.
Я кинувся лісом, іноді в людській подобі, іноді як вовк, поки не добіг до краю лісу. Я увірвався в табір перевертнів, розмахуючи кинджалом, і зажадав зустрітися у поєдинку з тим перевертнем, який вкусив мене і перетворив на одного з них. Регочучи, вони вказали мені на лідера клану. Він повернувся до мене обличчям, його руки та зуби були ще закривавлені з останнього полювання.
В поєдинках сам на сам я був не дуже. Я надавав перевагу арбалету, адже мав чудовий зір і був влучним стрільцем. Але я ніколи не вирізнявся у ближньому бою. Це Валентин чудово володів рукопашним боєм. Та я хотів просто померти, забравши із собою істоту, що погубила моє життя. Я хотів помститися за себе і вбити вовків, що вбили Валентинового батька, щоб Валентин оплакував мене. Ми зчепилися, іноді в людській подобі, іноді як вовки, і він був вражений моєю люттю. Коли ніч змінилася на день, він почав втомлюватися, та моя лють не вщухала. І коли сонце почало сідати знову, я загнав кинджал йому в шию. Перевертень помер, заляпавши мене своєю кров’ю.
Я очікував, що зграя атакуватиме й розірве мене на частини. Але вони стали на коліна біля моїх ніг і роззявили свої глотки на знак покори. У вовків існує закон: хто вб’є лідера клану, займає його місце. Я прийшов до перевертнів, шукаючи смерті й помсти, а знайшов там нове життя.
Я залишив себе колишнього в минулому і майже забув, як це – бути Мисливцем за тінями. Але я не забув Джоселін. Думка про неї постійно супроводжувала мене. Я боявся за неї, знаючи, що вона поруч з Валентином, та знав, що, якщо я наближуся до маєтку, Коло полюватиме на мене і вб’є мене.
Зрештою, Джоселін сама прийшла до мене. Я спав у таборі, коли мій помічник прийшов повідомити, що молода жінка, Мисливець за тінями, хоче побачити мене. Я відразу зрозумів, хто це. Мій помічник несхвально на мене дивився, та я вже мчав їй назустріч. Звичайно, усі вони знали, що колись я був Мисливцем за тінями, але це вважалося ганебним секретом і ніколи не обговорювалося. Валентин би розсміявся.