– А якщо Ренвік – не прізвище? – запитала Клері. – Якщо це назва закладу? «У Ренвіка». Наче назва ресторану або… або готелю чи ще чогось.
Люк широко розплющив очі.
– Принесіть мені телефонну книгу, – звернувся він до Ґретель, яка підійшла зі своєю аптечкою.
Вона зупинилась і докірливо глянула на нього.
– Але ваші ра…
– Забудь про мої рани й принеси телефонну книгу, – скомандував він. – Ми в поліцейському відділку. Думаю, їх тут чимало.
Стримуючи роздратування, Ґретель поставила тацю на підлогу й вийшла з кімнати. Люк глянув на Клері поверх окулярів, які сповзли з носа.
– Гарно мислиш.
Вона не відповіла, відчувши важкість у шлунку. Їй стало тяжко дихати. В голові з’явились обриси думок, які вимагали чіткого впорядкування. Але вона прогнала їх від себе, щоб не витрачати силу та енергію на другорядні речі.
Ґретель повернулася, несучи пошарпаний довідник, й кинула його Люку. Він почав гортати сторінки, а вовчиха зайнялася його пораненим боком.
– В довіднику є сім Ренвіків, – нарешті мовив він. – Жодних ресторанів, готелів чи інших об’єктів. – Він поправив окуляри, які одразу зсунулися назад. – Усі вони не Мисливці за тінями. Навряд чи Валентин переховуватиметься в домі приземленого або нечистого. Хоча, хтозна…
– У вас є телефон? – перебила Клері.
– При собі немає, – Люк глянув на Ґретель. – Ти б могла принести телефон?
Пирхнувши, вона кинула жмут закривавлених бинтів на підлогу й удруге вийшла з кімнати. Люк поклав довідник й почав забинтовувати рану повздовж ребер.
– Вибач, – звернувся він до Клері, побачивши її пильний погляд. – Знаю, що це огидно.
– Якщо ми упіймаємо Валентина, то зможемо його убити? – зненацька запитала Клері.
Люк ледве не випустив бинт:
– Що?
Клері намагалася відірвати нитку, яка звисала з кишені.
– Він убив мого старшого брата. Він убив моїх дідуся й бабусю. Так?
Поклавши бинти на стіл, Люк обтягнув сорочку.
– Ну вб’ємо ми його, і що? Зітремо все, що сталося?
Клері не встигла відповісти, бо повернулася Ґретель. З виглядом мучениці вона простягла Люкові чудернацький старомодний телефон. Клері стало цікаво, хто оплачує телефонні рахунки.
– Дозвольте мені зателефонувати, – простягла руку Клері.
– Клері… – завагався Люк.
– Я щодо Ренвіка. На хвилинку.
Він обережно подав їй телефон. Вона набрала номер й злегка відвернулась, щоб ніхто не заважав.
Саймон відповів після третього гудка.
– Алло?
– Це я.
– З тобою все гаразд? – вигукнув він.
– Все добре. А що? Щось чув від Ізабель?
– Ні. А що я мав почути від Ізабель? Щось трапилось? З Алеком?
– Ні, – відповіла Клері, не бажаючи обманювати, що з Алеком все добре. – Я не про Алека. Послухай, треба щоб ти дещо погуглив.
Саймон фиркнув.
– Жартуєш? Хіба у них немає комп’ютера? Та можеш не відповідати, – вона почула, як відчинилися двері й, нявкнувши, з кімнати полетів кіт Саймонової мами, який любив моститися на клавіатурі. Клері чітко уявила Саймона, який сидить і швидко перебирає пальцями. – Що мені шукати?
Вона розказала, відчувши стурбований погляд Люка. Він так само на неї дивився, коли в одинадцять років у неї був грип і сильна лихоманка. Тоді він приніс їй кубики льоду і читав уголос улюблені книги.
– Все правильно, – мовив Саймон, перервавши її задуму. – Це назва закладу, який колись існував. Тепер він напівзруйнований.
Клері ледь не випустила телефон зі спітнілих рук.
– Розкажи про нього.
– Найвідоміша з божевілень, боргових в’язниць і лікарень побудована на острові Рузвельта у 1800-х роках, – покірно зачитав Саймон. – Лікарня Ренвіка для хворих на віспу була спроектована архітектором Ренвіком для найбідніших верств населення, хворих на віспу, під час епідемії на Мангеттені. Протягом наступного століття будівля була занедбана. Публічний доступ до руїн заборонений.
– Добре, цього достатньо, – серце Клері шалено калатало. Це, мабуть, саме те, що потрібно. – Острів Рузвельта? Хіба там живуть люди?
– Не кожен живе у Слоупі, найкрутішому районі Нью-Йорка, принцесо, – трохи саркастично відповів Саймон. – Може, треба тебе підвезти чи ще щось?
– Ні! Все нормально. Мені інформація потрібна була.
– Добре, – схоже, він трохи образився, та Клері змусила себе проігнорувати це. Він був удома, у безпеці, а це найголовніше.
Вона вимкнула телефон і повернулася до Люка.