Щось підняло Клері. Вона закричала, але це був Аларик – наполовину перевертень, наполовину людина, з гострими кігтями на руках. Проте він ніжно тримав її на руках.
– Забери її звідси! Забери її до дверей! – закричав Люк, жестикулюючи.
– Люку! – Клері обернулася назад.
– Не дивись, – прогарчав Аларик.
Але вона дивилася. Достатньо довго, щоб побачити, як Люк кинувся до Ґретель з лезом у руці, але він не встиг. Зречений схопив свій ніж, що впав у мокру від крові траву, й устромив його у спину Ґретель. Він встромляв його знов і знов, поки вона боролася, та зрештою виснажилася й світло в її сріблястих очах погасло. З криком Люк встромив свій клинок у горло Зреченого…
– Я казав тобі не дивитися, – прогарчав Аларик, закривши собою панораму. Тепер вони бігли сходами вгору, і його кігті дряпали граніт, видаючи неприємний звук.
– Аларику, – мовила Клері.
– Так?
– Вибач, що я кинула в тебе ніж.
– Облиш, це був гарний удар.
Вона спробувала подивитися позад нього.
– Де Люк?
– Я тут, – мовив Люк. Аларик обернувся. Люк піднімався сходами, ховаючи меч у піхви, прикріплені збоку, під курткою. Лезо було чорне й липке.
Аларик обережно поставив Клері на ґанок. Вона обернулася, та не побачила ні Ґретель, ні Зреченого, котрий убив її, – все злилося в єдину масу тіл і металу. Обличчя Клері було мокрим. Вона торкнулася його, щоб перевірити, чи це кров, і зрозуміла, що плаче. Люк здивовано глянув на неї.
– Вона лише була нечистю.
Очі Клері спалахнули.
– Не кажи так.
– Добре, – він обернувся до Аларика. – Дякую, що подбав про неї. Коли ми підемо…
– Я піду з тобою, – сказав Аларик. Він майже перетворився на людину, лише очі залишалися вовчими і зуби стирчали, наче зубочистки. Він зігнув руки з довгими кігтями.
В очах Люка вгадувався неспокій.
– Ні, Аларику.
Голос Аларика звучав рівно.
– Ти лідер зграї. Тепер, коли Ґретель мертва, я твій заступник. Було б неправильно відпускати тебе самого.
– Я… – Люк глянув на Клері й відступив на поле перед лікарнею. – Мені треба, щоб ти був тут, Аларику. Вибач. Це наказ.
В очах Аларика з’явилась образа, але він відійшов убік. Двері лікарні були дерев’яні, прикрашені вирізаними орнаментами, знайомими Клері: троянди з Ідрису, хвилясті руни, сонячні диски з променями. Люк з шумом відчинив їх. Він підштовхнув Клері всередину.
– Заходь.
Вона спотикнулася й обернулася, впіймавши погляд Аларика, котрий дивився на них своїми блискучими вовчими очима. Газон позад нього був усіяний тілами, чорною та червоною кров’ю, змішаною з болотом. Коли двері зачинилися, сховавши побачене, вона була вдячна.
Клері з Люком стояли у напівтемряві кам’яного вестибюля, освітленого єдиним смолоскипом. Після шуму битви тиша видалася важкою. Клері задихалася від повітря, тепер бракувало вологості та запаху крові.
Люк взяв її за плечі.
– З тобою все гаразд?
Вона витерла мокрі щоки.
– Не треба було цього говорити. Про те, що Ґретель лише нечисть. Я так не думаю.
– Я радий це чути, – мовив Люк, намагаючись зняти смолоскип. – Я вже боявся, що Лайтвуди зробили з тебе свою копію.
– Не зробили.
Не змігши витягти смолоскип, Люк нахмурився. Понишпоривши у кишені, Клері витягнула й підняла догори гладенький рунний камінь, який Джейс подарував їй на день народження. У руках дівчини спалахнуло світло, здавалося, що вона розламала навпіл зернятко темряви, випустивши на волю заховане всередині сяйво. Люк облишив смолоскип.
– Відьомське світло?
– Мені його дав Джейс, – Клері відчувала, як у руці пульсує світло, наче серце маленької пташки. Вона роздумувала, в якій з цих кімнат міг би бути Джейс, чи йому страшно, чи він мріє про їхню зустріч?
– Я вже роками не бився при світлі цього каменя, – зауважив Люк й почав підніматися сходами, які голосно скрипіли під його черевиками. – Іди за мною.
У сліпучому світлі відьомського каменя їхні тіні на гладенькій гранітній стіні виглядали дивно видовженими. Вони зупинилися на кам’яній площадці, яка повертала під арку. Згори можна було розгледіти світло.
– Сотні років тому лікарня теж так виглядала? – прошепотіла Клері.
– Кістяк того, що збудував Ренвік, залишився, – відповів Люк. – Але, думаю, Валентин, Блеквелл та інші відновили усе на свій лад. Дивись.