Щось глухо стукнуло у двері. Люк підвищив голос:
– Валентине, портал. Рухайся.
– Або що? – очі Валентина вдумливо розглядали двері.
– Я вб’ю тебе, якщо ти не залишиш мені вибору, – сказав Люк. – Перед дітьми, чи ні. Де портал, Валентине? Хутко.
Валентин розвів руками.
– Якщо ти наполягаєш.
Він трохи відступив назад, як раптом двері виламали всередину, розкинувши петлі по підлозі. Все ще тримаючи меч у руці, Люк відскочив від дверей, щоб, упавши, вони не розчавили його.
У дверному отворі, випнувшись вперед, стояв смугастий вовк, з його оскаленої пащеки долинало грізне гарчання. З незліченних порізів на його шкірі текла кров. Джейс, тихо вилаявшись, уже дістав лезо Серафимів. Клері піймала його за зап’ястя.
– Не треба. Він друг.
Джейс недовірливо глянув на неї, але опустив руку.
– Аларику, – крикнув щось Люк незрозумілою Клері мовою. Аларик прогарчав знову, пригнувся до підлоги, і дівчина на мить подумала, що він збирається накинутися на Люка. Валентин вихопив з-за поясу кинджал, червоні камені спалахнули на світлі. Клері й забула, що батько відібрав Джейсовий кинджал.
Її горло, здавалося, склеїлося, але Джейс окрикнув Люка. Той обертався надзвичайно повільно. Кинджал Валентина полетів у нього, як срібний метелик, знову і знову обертаючись у повітрі. Люк схопився за лезо, щось величезне, жовтувато-сіре скочило між ним і Валентином. Почулося завивання Аларика і удар леза. Хапаючи ротом повітря, дівчина спробувала підбігти до них, але Джейс відтягнув її назад.
Вовк звалився біля ніг Люка, на його хутрі розбризкалася кров. Обезсиленими лапами Аларик дряпав руків’я кинджала, що стирчало з його грудей.
Валентин розсміявся.
– Ось як ти відплачуєш за беззаперечну відданість, яка тобі так легко дісталася, Люціане, – сказав він. – Дозволяєш їм загинути за тебе. – Не зводячи з Люка очей, він помалу відступав.
Подивившись на нього, а потім вниз, зблідлий Люк опустився на коліна над пораненим перевертнем. Джейс, досі тримаючи Клері за плечі, шикнув їй: «Залишайся тут, ти мене чуєш? Стій тут», – і кинувся за Валентином, який чомусь поспішав до віддаленої стіни. Невже він планував викинутися з вікна? Клері побачила його відображення у великому дзеркалі в золотій оправі. Глумлива посмішка на його обличчі наповнила дівчину вбивчою люттю.
– Вже послухалася, – пробурмотіла вона, рухаючись слідом за Джейсом. Дівчина підняла з підлоги під столом кинджал із блакитним руків’ям, який закинув туди Валентин. Зброя багатообіцяюче лежала в її руці. Клері відштовхнула стілець зі свого шляху і підійшла до дзеркала.
Джейс витягнув лезо Серафимів – і згори полилося світло, від якого круги під його очима були ще темнішими, а щоки виглядали запалими. Валентин повернувся спиною до дзеркала, світло окреслювало його силует. У дзеркалі Клері бачила, як Люк відставив меч і обережно витягнув кинджал із червоним руків’ям з грудей Аларика. Дівчині стало зле, і вона міцніше схопилася за свій кинджал.
– Джейсе, – почала вона.
Він не повернувся до неї, хоча, звичайно, бачив її у відображенні дзеркала.
– Клері, я ж просив почекати.
– Вона, як і її мати, – сказав Валентин. Тримаючи руку за спиною, він хаотично промацував краї важкої позолоченої рами дзеркала, – завжди робить усе по-своєму.
Джейс не тремтів, як раніше, але Клері відчувала, що його нерви натягнуті, як шкіра на барабані.
– Я піду з ним в Ідрис, Клері. Я принесу Чашу.
– Ні, не треба, – почала Клері, і побачила у дзеркалі, як змінилося його обличчя.
– Маєш кращу ідею? – запитав він.
– Але Люк…
– Люціан, – сказав Валентин шовковим голосом, – займається полеглим товаришем. Що стосується Чаші та Ідрису, вони недалеко. Можна сказати, в Задзеркаллі.
Очі Джейса звузилися.
– Дзеркало – портал?
Губи Валентина звузилися, він опустив руку і відійшов від дзеркала. Зображення у ньому завертілося та почало змінюватися, як акварельні фарби на малюнку. Замість кімнати, оббитої темним деревом, і свічок там зеленіли поля, грали густим смарагдовим листям дерева, а вдалині, за широким лугом, виднівся великий кам’яний будинок. Клері чула дзижчання бджіл, шелест листя та запах жимолості, який розносив вітер.
– Я ж казав, що це недалеко, – Валентин стояв у вкритому позолотою арочному проході. Його волосся куйовдив той же вітер, що гойдав листя на деревах з іншого боку порталу. – Ти таким його пам’ятаєш, Джонатане? Нічого не змінилося?
Серце Клері стислося у грудях. Вона не сумнівалася, що це дім Джейсового дитинства, яким Валентин хотів спокусити його, як можна спокусити дитину цукерками або іграшками. Вона поглянула на Джейса, але він, схоже, не бачив нічого, крім порталу. Юнак дивився на маєток, оточений зеленими полями. Риси його обличчя пом’якшились, рот вигнувся у задумі, наче він побачив когось, кого дуже любив.