– Ідіть, – сказала Ізабель. – У мене є справи. Киш, – махнула вона рукою.
Вони удвох пішли коридором. Навіть на милицях Алек ішов досить швидко. Клері майже бігла за ним.
– У мене короткі ноги, – нагадала вона.
– Вибач, – він сповільнив ходу. – Послухай, те, що ти сказала мені, коли я кричав на тебе через Джейса…
– Я пам’ятаю, – тихо мовила вона.
– Коли ти сказала, що ти, ну знаєш, що я тільки… що це було через… – схоже, йому було важко закінчити речення.
Він спробував ще раз:
– Коли ти сказала, що я…
– Не треба, Алеку.
– Звісно. Не зважай, – він стиснув губи. – Ти не хочеш про це говорити.
– Це не так. Просто мені страшенно ніяково через власні слова. Це було жахливо. Це все неправда…
– Але це правда. Кожне слово… – сказав Алек.
– Але це не добре. Не треба говорити всю правду. Це було підло. Джейс розповів мені, що ти ніколи не вбивав демона. Він пояснив: це через те, що ти завжди оберігав Ізабель і його. Він говорив про тебе лише гарне. Джейс може бути різким, але він… – «Любить тебе», – майже сказала вона, але зупинилася. – …ніколи не говорив поганого слова про тебе. Клянуся.
– Тобі не треба клястися, – сказав він. – Я вже знаю. – Алек говорив спокійно, навіть упевнено, таким вона його раніше не бачила. Вона здивовано глянула на нього. – Я також знаю, що не вбив Аббадона. Але я ціную те, що ти сказала.
Вона тремтливо засміялася.
– Ти цінуєш мою брехню?
– Ти зробила це з доброти, – мовив він. – Це означає, що ти будеш гарно до мене ставитися навіть після того, як я повівся з тобою.
– Думаю, Джейс би дуже на мене розлютився за брехню, якби не був такий засмучений, – сказала Клері. – Правда, він би був сердитіший, якби дізнався, що я наговорила тобі раніше.
– У мене є ідея, – всміхнувся Алек. – Давай не скажемо йому. Я маю на увазі, що, мабуть, Джейс може обезголовити демона на відстані п’ятнадцяти метрів, маючи лише штопор і гумку, але деколи мені здається, що він мало знає про людей.
– Мабуть, – усміхнулася Клері.
Вони дійшли до гвинтових сходів, що вели на дах.
– Я не можу піднятися. – Алек постукав милицею по металевій сходині. Вона задзвеніла.
– Все нормально. Я знайду.
Він хотів розвернутися, але глянув на неї.
– Я мав би здогадатися, що ти – Джейсова сестра. У вас обох мистецький талант.
Клері, приголомшена, зупинилася.
– Джейс уміє малювати?
– Ні. – Коли Алек засміявся, у його очах спалахнули сині вогники, і Клері зрозуміла, що привабило в ньому Магнуса: – Я просто пожартував. Він навіть не може намалювати пряму лінію.
Усміхнувшись, він пошкутильгав. Спантеличена Клері дивилася йому вслід. До Алека, який жартує й кепкує з Джейса, можна звикнути, навіть якщо його почуття гумору трохи незрозуміле.
Оранжерея була такою, якою вона її пам’ятала, хоча небо над скляним дахом тепер було сапфіровим. Чистий єлейний запах квітів просвітлив їй голову. Глибоко вдихнувши, вона пробиралася крізь сплетене листя та гілля.
Джейс сидів на мармуровій лавці посередині оранжереї. З опущеною головою, він крутив у руках якийсь предмет. Коли вона випурхнула з-під гілки, він підвів голову й швидко стиснув кулак.
– Клері, – здивувався він, – що ти тут робиш?
– Я прийшла до тебе. Хотіла дізнатись, як ти.
– Зі мною все добре, – він був одягнений у джинси та білу сорочку, сліди від синців, наче темні плями на білому яблуці, були ще помітні.
Звичайно, подумала вона, справжні рани були всередині, сховані від чужих очей.
– Що це? – показала вона на стиснутий кулак.
Він розкрив пальці. На долоні лежав уламок срібла, який мінився синім та зеленим. Шматок дзеркала з порталу.
Вона сіла біля нього на лавку.
– Ти щось там бачиш?
Він злегка повернув його до світла, яке пролилось на нього наче вода.
– Трошки неба. Дерева, стежка. Я роздивляюся його під різними кутами, намагаючись побачити будинок. Батька.
– Валентина, – виправила вона. – Чому ти хочеш побачити його?
– Може, я зміг би побачити, що він робить із Чашею. Де вона, – неохоче відповів він.
– Джейс, це тепер не наша відповідальність. Не наша проблема. Тепер нарешті Конклав знає, що сталося, Лайтвуди вернулися назад. Залиш це їм.
Тепер він дивився на неї. Їй було дивно, що вони брат і сестра, адже вони зовсім не схожі. Принаймні Клері могла б мати довгі закручені вії й красиві вилиці? Це так несправедливо.
– Коли я поглянув у портал, я побачив Ідрис, і точно знав, що намагався зробити Валентин. Він хотів побачити, чи я зламаюсь. І нічого не змінилось – я досі хочу додому, навіть більше, ніж можу собі уявити, – сказав Джейс.