Вона захитала головою.
– Не розумію, що такого у цьому Ідрисі. Це ж лише місце. Ти і Годж так розповідаєте про нього… – вона затнулася.
Він знову прикрив скельце.
– Я там був щасливим. Це єдине місце, де я був по-справжньому щасливим.
Клері зірвала стеблинку з куща й почала обривати листочки.
– Тобі шкода Годжа. Тому ти не сказав Алеку та Ізабель, що він насправді зробив.
Він знизав плечима.
– Вони все одно дізнаються.
– Я знаю. Але не від мене.
– Джейсе, – поверхня ставка була зелена від опалого листя. – Як ти міг бути там щасливим? Я розумію твої думки, але Валентин був жахливим батьком. Він убив твоїх тварин, обманював тебе й навіть бив – і не кажи, що ні.
На обличчі Джейса промайнуло щось схоже на усмішку.
– Лише деколи, по четвергах.
– То як могло…
– Лише там я був упевнений у тому, хто я. До кого я належу. Це звучить тупо, але… – він знизав плечима. – Я убиваю демонів, бо вмію це робити, мене цього навчили, але це не я. Мені це вдається, бо, коли я вважав батька мертвим, то ніби став вільним. Жодних наслідків. Ніхто не сумуватиме. Ніхто не втручається у моє життя, бо його мені віддали, – його обличчя здавалось висіченим з граніту. – Тепер я так не почуваюся.
Обірвавши листя, Клері викинула стеблинку.
– Чому?
– Через тебе, – сказав він. – Якби не ти, я би пішов з батьком крізь портал. Якби не ти, я би пішов за ним зараз.
Клері вдивлялася у засмічений ставок. У горлі пекло.
– Я думала, що вибиваю тебе з рівноваги.
– Це було давно, – просто мовив він. – Раніше я був сам. Але тепер моє місце біля тебе.
– Я хочу, щоб ти зі мною кудись пішов, – раптом мовила Клері.
Він покосився на неї. Його світло-золоте волосся упало на очі і чомусь засмутило Клері.
– Куди?
– Я сподівалася, що ти підеш зі мною до лікарні.
– Я так і знав. – Він примружився. – Клері, ця жінка…
– Джейсе, вона також і твоя мама.
– Я знаю. Але вона чужа мені. У мене був лише батько, та він пішов. Це гірше, ніж помер.
– Я знаю. І знаю, що немає сенсу розказувати тобі, яка чудова моя мама, яка вона неймовірна людина, і що тобі щастить з нею познайомитися. Я не заради тебе прошу, а заради себе. Я думаю, якщо б вона почула твій голос…
– То що?
– Мама могла би прокинутися, – вона пильно дивилася на нього.
Він не відвів погляд, потім посміхнувся, трохи кривлячись, але щиро.
– Добре. Я поїду з тобою. – Джейс підвівся. – Немає потреби розповідати щось гарне про маму. Я уже все знаю, – додав він.
– Справді?
Він злегка знизав плечима.
– Вона виростила тебе, еге ж? – Джейс глянув на небо. Сонце майже сіло.
Клері піднялася.
– Пора вирушати в лікарню. Я заплачу за таксі. Мені Люк дав трохи грошей, – подумавши, додала Клері.
– Немає потреби, – широко всміхнувся Джейс. – Ходи. Я щось тобі покажу.
– Де ти його взяв? – допитувалася Клері, дивлячись на мотоцикл, прилаштований на краю даху.
Він був блискучий, отруйно-зеленого кольору, з посрібленими колесами та яскравими вогнями на сидінні.
– Магнус поскаржився, що хтось залишив мотоцикл біля його будинку після останньої вечірки. Я переконав віддати його мені.
– І ти ним долетів ним аж сюди? – все ще дивувалася Клері.
– Ага. І досить вправно, – він закинув ногу через сидіння і кивнув їй сідати позаду. – Ходи, я тобі покажу.
– Цього разу ти принаймні знаєш, що він працює, – Клері вмостилася позаду. – Якщо ми вріжемося в парковку біля супермаркету «Кейфуд», я тебе вб’ю, зрозумів?
– Не будь смішна, – відповів Джейс. – У районі Верхнього Іст-Сайду немає парковок. Для чого їздити у магазин, якщо їжу можуть доставити? – шум заведеного мотоцикла заглушив його сміх. Завищавши, Клері схопилася за пояс Джейса, а мотоцикл помчав униз похилим дахом Інституту й рушив у простір.
Вітер розвівав її волосся, а вони мчали над собором, над дахами багатоповерхівок та іншими будівлями. Там, унизу, розкинулося місто, наче відкрита шкатулка з коштовностями, більш людне і дивовижніше, ніж вона собі уявляла. Он смарагдова площа Центрального парку, де літніми вечорами зустрічаються феї; он вогні клубів та барів у центрі, де по ночах танцюють вампіри у «Пекельному лігві»; он дороги Чайнатауна, якими прокрадаються уночі перевертні. Там прогулюються чаклуни з кажанячими крилами і котячими очима. Пролітаючи над річкою, вона побачила кольорові хвости у сріблястій воді, усипане перлами волосся і почула переливчастий дзвінкий сміх русалок.