Джейс глянув через плече. Вітер сплутав його волосся.
– Про що думаєш?
– Як усе внизу змінилося відтоді, відколи я можу бачити.
– Унизу все те саме, – він повернув мотоцикла у напрямку протоки Іст-Рівер. Вони знову направлялися до Бруклінського мосту. – Це ти змінилася.
Під час стрімкого спуску до річки Клері сильніше вчепилася за пояс Джейса.
– Джейсе!
– Не турбуйся, – задоволено вигукнув Джейс, – я знаю, що роблю. Я не втоплю нас.
Клері примружилася від вітру.
– Ти хочеш перевірити, чи він може їхати під водою, так, як казав Алек?
– Ні, – він вирівняв мотоцикл, і вони рушили вгору, залишаючи воду внизу. – Думаю, це просто оповідка.
– Але Джейсе, усі історії – правдиві.
Вона не чула його сміху, але відчувала пальцями вібрування його ребер. Клері щільніше притиснулася до нього, коли мотоцикл різко ринув угору. Вони промчали над мостом зі швидкістю птаха, випущеного з клітки. Затамувавши подих, Клері дивилася на залишені позаду шпилі мосту та срібло річки, цього разу вона не заплющила очі й усе бачила.