– Отже, це сенсор? Для чого він? – запитала дівчина.
– Він приймає частоти, як і радіо, але ці частоти демонічного походження.
– Демонічні хвилі?
– Щось таке, – Джейс підійшов до будинку та провів перед собою сенсором. Щось слабо клацнуло, коли вони піднімалися сходами, та потім перестало. Джейс спохмурнів.
– Він вловив слабку активність. Напевне, це залишилося після тієї ночі. Ніщо не вказує, що зараз поряд демони.
Клері видихнула з полегшенням.
– Добре, – Вона нахилилася, щоб відв’язати з кросівка свої ключі. Коли дівчина випросталася, то побачила подряпини на вхідних дверях. Мабуть, минулого разу було надто темно, щоб вона помітила їх. Довгі глибокі паралельні подряпини виглядали, як сліди кігтів.
Джейс торкнувся її руки.
– Я увійду першим, – сказав він.
Клері хотіла сказати йому, що вона не збирається ховатися за його спиною, але слова застрягли в горлі. Вона відчувала той самий жах, як тоді, коли вперше побачила равенера. В роті з’явився різкий металевий присмак, як від старих монет.
Однією рукою Джейс штовхнув двері, а іншою, в якій був сенсор, поманив Клері за собою. Опинившись усередині під’їзду, Клері заморгала, призвичаюючи очі до напівтемряви. Лампочки досі не було, віконце нагорі було надто брудне, щоб пропускати якесь світло, а на облупленій підлозі лежали чорні тіні. Двері мадам Доротеї були щільно зачинені. Через шпарину під ними не пробивалося світло. Клері стривожилася, чи не сталося чогось із нею.
Джейс провів рукою вздовж перил. Долоня стала вологою, вкритою шаром чогось, що здавалося темно-червоним у тьмяному світлі.
– Кров.
– Напевне, це моя, – продеренчала Клері. – З тої ночі.
– Вона б уже давно висохла, – сказав Джейс. – Ходімо.
Він піднімався сходами, Клері йшла за ним назирці. На поверсі було темно. Вона тричі обмацувала ключі, перш ніж їй вдалося відімкнути замок. Джейс нетерпляче схилився над нею.
– Не дихай мені в спину, – прошипіла вона. Її руки тремтіли. Нарешті механізм спрацював, замок клацнув і відімкнувся.
Джейс поплескав її по спині.
– Я перший.
Вона завагалася, та потім відійшла вбік, щоб дозволити йому пройти. Її долоні були липкими, але не від спеки. Насправді в квартирі було прохолодно, майже холодно. Морозне повітря, що повіяло з під’їзду, жалило шкіру. Коли Клері пішла за Джейсом коротким коридором до вітальні, в неї аж мурашки по шкірі побігли.
Тут було порожньо. Зовсім порожня кімната, як і колись, коли вони в’їжджали сюди: стіни та підлога – голі, меблі зникли, навіть штори з вікон пропали. Тільки світліші квадрати на стіні вказували, де колись висіли мамині картини. Мов сновида, Клері повернулася й рушила в напрямку кухні. Джейс пішов за нею, уважно роздивляючись довкола.
Кухня була також порожня, навіть холодильник зник, а з ним і стільці, і стіл. Кухонні шафки були відчинені, а їхні пусті полиці нагадали їй дитячого віршика. Вона прокашлялася.
– Навіщо демонам наша мікрохвильовка? – запитала дівчина.
Джейс похитав головою, кінчики його губ вигнулись у легкій усмішці.
– Я не знаю, але зараз тут немає жодного демона. Я б сказав, що вони давно зникли.
Вона оглянула кухню ще раз і зауважила, що хтось прибрав пролитий соус табаско.
– Ти задоволена? – запитав Джейс. – Тут нічого немає.
Вона заперечно похитала головою.
– Я хочу оглянути свою кімнату.
Джейс виглядав так, ніби збирався щось сказати, але передумав.
– Якщо ти наполягаєш, – сказав він, сховавши лезо Серафимів у кишеню.
Світла в коридорі не було, але Клері добре орієнтувалася у власному будинку. Джейс слідував за нею. Біля входу до спальні дівчина зупинилася та взялася за круглу ручку дверей. Вона була дуже холодною, аж обпікала руку. Клері здалося, що вона схопилася за бурульку. Джейс швидко поглянув на неї, але вона вже повертала дверну ручку. Та рухалася повільно і туго, наче щось липке та в’язке заважало їй.
Раптом двері різко відчинилися, збиваючи дівчину з ніг. Її відкинуло аж до стіни. У вухах гуло. Вона перекотилася на живіт і стала на коліна.
Притиснувшись до стіни, Джейс рився у кишені зі здивованим обличчям. Навислий над ним чоловік нагадував велетня з казки: величезний, наче дуб, а в гігантській смертельно-білій руці – сокира з широким лезом. Його засмальцьоване тіло було загорнуте в рвані ганчірки, а липке волосся на голові нагадувало суцільний заплутаний клубок. Від нього смерділо отруйним потом та гнилою плоттю. Клері була рада, що не бачила його обличчя, їй і огидної спини було досить.