– Є ще щось, чого ти не можеш терпіти, окрім огірка та бергамоту, і про що я мала б знати? – промовила вона.
Джейс подивився на Доротею поверх своєї чашки.
– Брехунів, – відказав він.
Стара жінка спокійно поставила свою чашку на стіл.
– Можеш називати мене брехухою, якщо хочеш. Це правда, що я не чаклунка. Але моя мати була нею.
Джейс мало не вдавився чаєм.
– Цього не може бути!
– Чому? – здивовано запитала Клері, сьорбаючи гіркий, із сильним присмаком диму чай.
Джейс зітхнув:
– Чаклуни – напівлюди і напівдемони. Вони – гібриди. Саме через це чаклуни не можуть мати дітей. Вони безплідні.
– Подібно до мулів, гібридів коня та віслюка, які теж безплідні, – задумливо промовила Клері, пригадуючи свої уроки біології.
– Твої глибокі знання про тварин вражають, – сказав Джейс. – Нечисть – це також певним чином демони, проте лише чаклуни є дітьми демонів. І саме тому вони наділені найбільшою силою.
– А вампіри та перевертні теж із роду демонів? І феї?
– Вампіри та перевертні народилися внаслідок хвороб, принесених демонами зі своїх вимірів. Більшість таких хвороб смертельні для людей, але в цих випадках вони дивно вплинули на хворих, не вбивши їх. А феї…
– Феї – це грішні ангели, – втрутилася Доротея, – вигнані з небес за свою гордість.
– Це легенда, – додав Джейс. – Кажуть, і я теж схиляюсь до цієї думки, що вони нащадки ангелів та демонів. Суміш добра та зла. Феї такі ж гарні, якими мали б бути ангели, але їм водночас притаманні зло та жорстокість.
– Якими мали б бути ангели? То ти вважаєш, що ангели не?.. – продовжувала Клері.
– Годі про ангелів, – зненацька різко сказала мадам Доротея. – Це правда, що чаклуни не можуть мати дітей. Моя мати удочерила мене, бо хотіла, щоб хтось був тут і після її смерті. Я не мушу чаклувати. Я повинна лише наглядати й оберігати.
– Що оберігати? – запитала Клері.
– Справді, що? – примружившись, стара жінка нахилилася до тарілочки з канапками, але та вже була порожня. Клері з’їла все. Доротея всміхнулася. – Приємно бачити, коли молода жінка добре їсть. Коли я була молода, дівчата були дужими та високими, зовсім не схожими на сучасних, худих як тріска.
– Дякую, – відповіла Клері, пригадуючи вузеньку талію Ізабель і почуваючись товстою. Вона з брязкотом поставила свою чашку на стіл.
Мадам Доротея зненацька схопила її чашку та уважно подивилася всередину, насупивши підмальовані брови.
– Щось не так? Я побила чашку чи що? – знервовано запитала Клері.
– Вона передбачає долю, – неохоче відповів Джейс. Проте разом із Клері він нахилився вперед, щоб подивитись, як мадам Доротея, насупившись, крутила чашку своїми товстими пальцями.
– Щось погане? – запитала дівчина.
– Ні те, ні інше. Дивно, – мадам Доротея поглянула на Джейса і наказала віддати його чашку.
– Але я ще не допив… – ображено подивився Джейс.
Але мадам вихопила чашку з його рук і вилила рештки чаю в чайник. Вона пильно вдивлялася у чашку.
– Я бачу насилля, багато крові, пролитої тобою та іншими в майбутньому. Ти закохаєшся не в ту людину. До речі, у тебе теж є ворог…
– Лише один? Гарна новина, – Джейс відкинувся у своєму кріслі, а Доротея поставила його чашку, знову схопила горнятко Клері і похитала головою.
– Я нічого не можу розібрати. Образи змішані, безглузді, – вона кинула погляд на Клері. – Твоя свідомість закрита.
Клері не могла зрозуміти.
– Що там?
– Якесь закляття, що приховує пам’ять чи заблокувало твій дар Бачення.
Клері заперечливо похитала головою.
– Ні, не може бути.
Джейс швидко нахилився вперед.
– Не поспішай з висновками, ти справді не здогадувалася до цього тижня, що маєш дар Бачення. Можливо…
– Може, я просто запізно про це дізналася, – відрізала Клері. – І не дивись на мене скоса через те, що я сказала.
Джейс вдихнув повітря.
– Я і не думав.
– Я ж побачила, що ти якось скоса на мене глянув.
– Мабуть, – визнав Джейс. – Але це не означає, що я помиляюся. Щось таки блокує твою пам’ять, я майже впевнений у цьому.
– Дуже добре, спробуймо інакше, – Доротея відставила чашку і простягла руку до перев’язаної шовковою стрічкою колоди карт Таро. Вона дмухнула на карти і простягнула їх Клері. – Проведи по них рукою, доки відчуєш холод чи тепло, або поки якась із них не причепиться до твоєї руки. Потім витягни ту одну і покажи її мені.