Дівчина виявила Джейса в Люковому кабінеті, заставленому книгами. Він розглядав зелену спортивну сумку, що лежала розкрита на столі. Як і казав Саймон, там було повно зброї: ножі в чохлах, скручений батіг і металевий диск із гострими, як бритва, краями.
– Це чакра, – сказав Джейс, підвівши голову, коли Клері увійшла до кімнати, – зброя сикхів. Розкручуєш її навколо вказівного пальця, перш ніж відпустити. Рідкісна зброя, її складно використовувати. Дивно, що вона є у Люка. Раніше це була улюблена зброя Годжа. Принаймні, так він мені казав.
– Люк збирає різні речі. Наприклад, предмети мистецтва, – сказала Клері, вказавши на поличку над столом, заставлену індійськими статуетками та російськими іконами. Її улюбленою була статуетка індійської богині руйнування Калі. Розмахуючи мечем і відрубаною головою, вона танцювала, відкинувши назад голову та прикривши очі. Біля стола стояла антикварна китайська ширма, витесана з полірованого палісандру. – Милі штучки.
Джейс обережно відсунув чакру вбік. В кутку сумки був жмут одягу, наче Люк запхав його туди наприкінці.
– Твоє?
Він витягнув з-поміж одягу світлину в дерев’яній рамці з довгою вертикальною тріщиною на склі. Від тріщини відходила ціла мережка дрібних ліній, що павутинкою вкривали усміхнені обличчя Клері, Люка та Джоселін.
– Так, моє, – відповіла Клері, взявши фото з його рук.
– Тут тріщини, – зауважив Джейс.
– Я знаю. Моя провина. Я розбила його, коли кинула в равенера. – Вона подивилася на юнака, помітивши, що він почав розуміти ситуацію. – Отже, Люк повернувся в квартиру після нападу. Може, навіть сьогодні…
– Він був останньою людиною, що прийшла через портал, – сказав Джейс. – Ось чому нас перенесло сюди. Ти не думала ні про що конкретно, тому портал відправив нас до останнього місця призначення.
– Дуже чемно було з боку Доротеї повідомити нам, що він був там, – іронічно сказала Клері.
– Напевно, Люк заплатив їй за мовчання, або Доротея довіряє йому більше, ніж нам. Отже, він не може бути…
– Народ! – Саймон влетів до кабінету в паніці. – Хтось іде.
Клері впустила фото.
– Це Люк?
Саймон виглянув у коридор і кивнув.
– Так. Але він не сам, з ним іще двоє чоловіків.
– Чоловіків? – Джейс швидко перетнув кімнату, визирнув у двері й пробурмотів під ніс прокляття. – Чаклуни.
Клері здивовано витріщилася на нього.
– Чаклуни? Але…
Роздивляючись навсібіч, Джейс позадкував від дверей.
– Звідси є інший вихід? Запасний вихід?
Клері заперечно похитала головою. Кроки в коридорі ставали дедалі чутнішими. Дівчині забило дух від страху. Джейс відчайдушно роззирався навколо. Його очі зупинилися на палісандровій ширмі.
– Зайдіть за ширму, – наказав він. – Негайно.
Клері залишила розбите фото на письмовому столі й ковзнула за ширму, тягнучи Саймона за собою. Джейс із стилом у руці був за ними. Він ледве встиг сховатися, коли двері відчинилися навстіж і стало чутно кроки, а потім і бесіду чоловіків, що увійшли до Люкового кабінету. Розмовляло троє. Клері знервовано подивилася на Саймона, який дуже зблід, а потім на Джейса, який, піднявши стило в руці, малював його кінчиком на ширмі квадрат. Клері побачила, що квадрат став прозорим, як скляне віконце. Вона почула, як Саймон глибоко вдихнув. Його подих був ледь чутний, та Джейс похитав головою, губами промовляючи: «Вони не бачать нас через нього, але ми можемо бачити їх».
Кусаючи губу, Клері підійшла ближче до квадрата і глянула крізь нього, відчуваючи на шиї дихання Саймона. Вона чудово бачила кімнату: книжкові полиці, стіл з сумкою на ньому та Люка з окулярами на чолі. Виснажений і трохи згорблений, він стояв біля дверей. Було страшно, хоча дівчина знала, що їх не бачать, бо скло, як і в поліцейській кімнаті для допитів, «працювало» лише в одному напрямку.
Люк обернувся, дивлячись у коридор.
– Не соромтеся, роззирайтеся, – сказав він із сарказмом. – Добре, що ви проявляєте таку цікавість.
Десь із кутка кабінета прозвучав низький смішок. Нетерплячим помахом руки Джейс розширив рамки свого «вікна», тепер воно показувало більшу частину кімнати. Крім Люка, у кабінеті було ще двоє чоловіків у довгих червонуватих мантіях із відкинутими каптурами. Один з них – стрункий, з елегантним сивими вусами та борідкою. Коли він усміхався, виблискували сліпучо-білі зуби. Інший – здоровило, кремезний, як борець, із коротко підстриженим рудуватим волоссям.