– Дай йому спокій, – відрубала вона. – Навіщо так садистично знущатися над людиною тільки тому, що вона не така, як ти?
– Не така, як ми, – поправив її Джейс, але його погляд трохи пом’якшився. – Я збираюся знайти Годжа. Йдете чи ні – це ваш вибір. – Кухонні двері зачинилися, залишивши Клері наодинці з Саймоном й Ізабель.
Ізабель зачерпнула в тарілку трохи супу і присунула її через стіл Саймону. Вона не дивилася на хлопця, та Клері відчувала, що та всміхалася. У темно-зеленому супі плавали якісь коричневі клапті.
– Я йду з Джейсом, – сказала Клері. – Саймоне?
– Я-м бу-мням-ням тут, – пробурмотів він, опустивши голову.
– Що?
– Я залишаюся тут. – Саймон присів на стілець. – Я зголоднів.
– Гаразд. – У Клері стисло горло, ніби вона проковтнула щось або надто гаряче, або надто холодне. Вона гордовито вийшла з кухні, біля її ніг пухнастою сірою тінню крався Черч.
У коридорі Джейс крутив між пальцями одне з лез Серафимів. Побачивши її, він сховав його в кишеню.
– Дуже мило з твого боку залишити голубків на самоті.
Клері спохмурніла.
– Чому ти завжди такий йолоп?
– Йолоп? – Джейс, схоже, ледь не розсміявся.
– Те, що ти сказав Саймону…
– Я намагався врятувати його від сильнішого болю. Ізабель виріже його серце і пройдеться по ньому чобітками на високих підборах. Ось що вона робить з такими, як Саймон.
– Вона і з тобою так повелася? – спитала Клері, але Джейс тільки заперечно похитав головою і повернувся до Черча.
– До Годжа, – сказав він. – І цього разу тільки до Годжа. Приведеш нас не туди, я з тебе тенісну ракетку зроблю.
Перс пирхнув і прослизнув у коридор перед ними. Клері, йдучи назирці за Джейсом, бачила, наскільки той утомлений і знервований. Їй стало цікаво, чи ця напруга коли-небудь минає.
– Джейсе.
Він озирнувся на неї.
– Що?
– Пробач. За різкі слова.
Він усміхнувся.
– Ти про який раз говориш?
– Ти також відгаркуєшся, до речі.
– Знаю, – сказав він, здивувавши її. – Ти просто іноді…
– Дратую тебе?
– Ні, просто збиваєш з пантелику.
Вона хотіла запитати, чи він сказав це в доброму чи поганому сенсі, але завагалася. Дівчина боялася, що Джейс перетворить відповідь на жарт. Вона вирішила змінити тему.
– Ізабель завжди вам готує? – запитала вона.
– Слава Богу, ні. Чимало часу Лайтвуди проводять тут, і тоді для нас готує Маріс, мама Ізабель. Вона готує дивовижно. – Він замріявся так само, як і Саймон, коли той спостерігав, як Ізабель чарує над супом.
– Чому ж вона не навчила свою дочку готувати? – Вони проходили через музичний зал, де Клері знайшла Джейса за фортепіано того ранку. У кутках кімнати збиралися сутінки.
– Ізабель ніколи не хотіла вчитися. Вона завжди насамперед хотіла бути бійцем. Іззі походить з древнього роду войовниць, – сказав він з відтінком гордості в голосі. – Вона одна з найкращих Мисливців за тінями, яких я знаю.
– Краща, ніж Алек?
Перед ними в темряві беззвучно промайнув Черч і несподівано зупинився й нявкнув. Він скрутився клубком біля підніжжя металевих гвинтових сходів, які вели вгору, до туманного слабкого світла.
– Отже, Годж в оранжереї, – сказав Джейс. Лише за якусь мить Клері зрозуміла, що він говорив з котом. – Як завжди.
– В оранжереї? – перепитала Клері.
Джейс ступив на першу сходинку.
– Годж любить проводити час там. Він вирощує лікарські рослини, які ми потім використовуємо. Більшість з них ростуть тільки в Ідрисі. Я думаю, це нагадує йому рідну домівку.
Клері пішла за ним. Її взуття гупало по металевих сходинках, Джейс ступав тихо.
– Він кращий, ніж Ізабель? – запитала вона знову. – Я про Алека.
Він зупинився і подивився на неї згори вниз, нахилившись над сходами, наче ледь утримуючи рівновагу. Вона згадала свій сон: палаючі ангели, що падали з небес.
– Кращий? – сказав він. – У знищенні демонів? Не зовсім. Він ще не вбив жодного демона.
– Справді?
– Я навіть не знаю, чому. Мабуть тому, що він завжди прикриває Іззі та мене. – Вони досягли верхньої сходинки й опинилися перед двостулковими дверима з різьбленим візерунком з виноградного листя та лози. Джейс штовхнув їх плечем. Коли Клері пройшла через двері, в ніс ударив різкий запах – запах життя та рослин, землі та корінців, які в ній росли. Вона очікувала, що приміщення буде набагато меншим, завбільшки з невеличку теплицю за її школою, де учні, профільним предметом яких була біологія, розмножували вегетативним шляхом горох та інші культури. Але Клері опинилась у величезній оранжереї зі скляними стінами. По її краях росли дерева, густо вкриті листям, що виділяло в повітря прохолодний аромат зелені. Око тішили кущі, обвішані блискучими червоними, фіолетовими та чорними ягодами, й невисокі деревця з фруктами незвичних форм, яких вона ніколи раніше не бачила.