Клері видихнула.
– Пахне…
«Весною, – подумала вона, – тією, ще до настання спеки, від якої скручується листя та в’януть пелюстки квітів».
– Домом, – сказав Джейс. Він відсунув убік гілку та пройшов повз неї. Клері рушила за ним.
Оранжерея, на думку Клері, була розбита хаотично, але скрізь, куди не глянь, буяли барви: біля яскраво-зеленого живоплоту розсипалися блакитно-фіолетові квіти, а лоза, що вилася по ньому, була всіяна помаранчевими пуп’янками, що нагадували дорогоцінне каміння. Вони вийшли на відкриту місцину, де до стовбура плакучого дерева зі сріблястим зеленим листям прихилилася низька гранітна лавка. У викладеному камінням ставку мерехтіла вода. На лавці сидів Годж зі своїм чорним птахом на плечі. Він задумливо дивився на ставок, та, коли вони наблизилися, підвів голову. Клері простежила за його поглядом і побачила, що скляний дах оранжереї виблискував над ними, як поверхня перевернутого озера.
– Здається, ви чогось чекаєте, – відзначив Джейс, зірвавши листок з найближчої гілки і обертаючи його між пальцями. У нього було забагато нервозності як на того, хто здавався таким стриманим. А може, хлопець просто любив постійно бути в русі.
– Я задумався, – Годж підвівся з лави, витягнувши руку для Г’юґо. Коли він подивився на них, посмішка зникла з його обличчя.
– Що сталося? Ви виглядаєте, наче…
– На нас напали, – коротко сказав Джейс. – Приречені.
– Приречені воїни? Тут?
– Воїн, – уточнив Джейс. – Ми бачили тільки одного.
– Але Доротея сказала, що їх було більше, – додала Клері.
– Доротея? – Годж зупинив їх, піднявши руку. – Буде зрозуміліше, якщо ви розповісте все по порядку.
– Правильно, – Джейс застеріг Клері очима, перервавши її, перш ніж вона щось сказала. Потім він розповів про все, що сталося по обіді, оминувши тільки ту деталь, що чоловіки в квартирі Люка вбили його батька сім років тому.
– Друг мами Клері, чи хто він там, насправді зветься Люк Ґарроуей, – завершував Джейс. – Але коли ми були в його будинку, двоє чоловіків, що представилися посланцями Валентина, називали його Люціан Ґреймарк.
– А їхні імена…
– Пенґборн, – сказав Джейс. – І Блеквелл.
Годж зблід. На посірілій шкірі його щоки полум’янів старий шрам.
– Цього я й боявся, – сказав він сам собі. – Коло знову відновлюється.
Клері поглянула на Джейса, очікуючи роз’яснень, але здавалося, що він так само спантеличений, як і вона.
– Коло? – спитав він.
Годж похитав головою, ніби намагаючись зняти павутину з віддалених шухляд мозку.
– Ходімо зі мною, – наказав він. – Настав час вам дещо показати.
У бібліотеці газові лампи, при світлі яких полірована дубова поверхня меблів здавалася виготовленою з тьмяного дорогоцінного каміння. Пасма тіней надавали застиглим обличчям ангелів, що підтримували величезний стіл, мученицького вигляду. Клері з ногами сіла на червоний диван, Джейс присів на підлокітник поруч.
– Годже, якщо вам потрібна допомога, щоб знайти…
– Зовсім ні, – вийшовши з-за столу, Годж стріпав пил зі штанів. – Я вже знайшов.
Він ніс велику книгу в коричневій шкіряній палітурці. Чоловік стурбовано перегортав її пальцем, кліпаючи очима за скельцями окулярів, наче сова, і бурмочучи: «Де, де… ось і воно». Він відкашлявся, перш ніж зачитав уголос: «Цією обітницею я зобов’язуюся безумовно підпорядкуватися Колу та його принципам. Я буду готовий ризикувати своїм життям в будь-який час на вимогу Кола, щоб зберегти чистоту кревності Ідрису, й для світу смертних, за безпеку яких ми відповідаємо».
Джейс скривився.
– Звідки це?
– Це – обітниця вірності Кола Разіеля двадцятирічної давності, – пояснив Годж несподівано втомленим голосом.
– Звучить моторошно, – мовила Клері. – Як фашистська організація чи щось подібне.
Годж відклав книгу. Він виглядав сумним і зболеним, як і скульптури ангелів, що підтримували стіл.
– То був гурт Мисливців за тінями, який очолив Валентин, – сказав він повільно. – Вони мали намір знищити всіх мешканців Нижньосвіту та повернути світ у стан «чистоти». Гурт планував дочекатися, коли нечисть прибуде до Ідрису для підписання Угоди. Приблизно кожні п’ятнадцять років Угоду треба підписувати знову, щоб вона зберігала свою магічну силу, – додав він спеціально для Клері. – Тоді вони планували вбити всіх нижньосвітців, беззбройних й беззахисних. Припускали, що це страшне діяння розпалить війну між людьми та нечистю, яку вони мали намір перемогти.