– Можу поділитися інформацією, – сказав він. – Я знаю, де зараз Валентин.
Джейс глянув на Алека. Той знизав плечима.
– Валентин уже давно в землі, – сказав Джейс. – Ця істота грається з нами.
Ізабель відкинула волосся з обличчя.
– Вбий його, Джейсе, – сказала вона. – Це створіння нічого нам не скаже.
Джейс здійняв руку, і Клері побачила тьмяний блиск леза. Воно було навдивовижу прозорим, чистим, мов кришталь, і гострим, як уламок скла. Руків’я оздоблене червоними каменями.
Полонений глибоко вдихнув.
– Валентин повернувся! – крикнув він, намагаючись послабити пута. – Увесь пекельний світ це знає. Я це знаю. Я можу розповісти вам, де він…
Раптом крижані очі Джейса спалахнули люттю.
– Клянуся ангелом, щоразу, коли ми ловимо одного з ваших виродків, він стверджує, що знає, де тепер Валентин. Та ми теж у курсі. Він у пеклі. І ти, – Джейс міцніше стиснув ножа. Край леза спалахнув вогнем, – зараз приєднаєшся до нього.
Клері не могла більше витримати. Вона вибігла з-за колони.
– Стійте! – вигукнула вона. – Ви не маєте права.
Джейс повернувся до неї. Від подиву він випустив ніж, і той брязнув об бетонну долівку. Ізабель й Алек також обернулися зі схожими виразами обличчя. Блакитноволосий юнак приголомшено застиг із роззявленим ротом.
Першим отямився Алек.
– А це що? – запитав він, дивлячись то на Клері, то на своїх приятелів, начебто їм це було відомо.
– Це дівчина, – відповів Джейс, оговтавшись. – Ти ж раніше бачив дівчат, Алеку. Твоя сестра – одна з них.
Він зробив крок до Клері, скоса зиркаючи на неї, ніби не вірив своїм очам.
– Приземлена, – промовив він, швидше сам до себе. – І вона нас бачить.
– Певна річ, що бачу, – сказала Клері. – Знаєте, я не сліпа.
– Саме сліпа, – Джейс нахилився, щоб підняти свого ножа. – Ти просто не знаєш про це. – Він випростався. – Ти б краще йшла звідси, поки не пізно.
– Я нікуди не піду, – сказала Клері, – бо ви вб’єте його. – Вона вказала на юнака з блакитним волоссям.
– Це правда, – визнав Джейс, граючись із ножем. – А тобі не байдуже, що з ним стане?
– Не-не-не можна, – пролопотіла Клері. – Не можна вбивати людей.
– Правильно, – відповів Джейс. – Не можна вбивати людей.
Він махнув рукою в бік блакитноволосого юнака, очі якого звузились. Клері злякалася, чи не знепритомнів той.
– Це не людина, люба. Він може виглядати, говорити й навіть стікати кров’ю як людина. Та це чудовисько.
– Джейсе, – застерегла Ізабель. – Припини.
– Ви хворі, – сказала Клері, відступаючи назад. – Знаєте, я подзвонила в поліцію. Вони приїдуть будь-якої миті.
– Вона бреше, – втрутився Алек, але на його обличчі відбився сумнів. – Джейсе, ти…
Він так і не закінчив. Бранець із пронизливим криком вирвався з пут, якими був прив’язаний до стовпа, і кинувся на Джейса.
Вони впали на землю й покотилися. Колишній полонений вчепився в Джейса руками, кінчики його пальців виблискували, наче на них були металеві наконечники. Клері хотіла тікати, але, ступивши назад, заплуталася в дротах і гепнулася на підлогу, аж забило дух. Дівчина почула вереск Ізабель. Обернувшись, Клері побачила блакитноволосого юнака, що сидів на Джейсових грудях. На кінчиках його кігтів, гострих як лезо, блищала кров.
Ізабель та Алек бігли до них. Дівчина розмахувала батогом. Дивний хлопець шматував Джейса кігтями, що збільшувалися на очах. Джейс спробував захиститися рукою, і кігті вп’ялися в неї, розбризкуючи кров. Нападник спробував ще раз, але батіг Ізабель хльоснув його по спині. Той скрикнув і впав на бік.
Швидко, як і батіг Ізабель, Джейс перекотився на нього. В його руці блиснуло лезо. Ніж увійшов у груди юнака. Чорнувата рідина розлилася довкола руків’я. Вигнувшись, той упав на долівку, булькочучи й корчачись. Зціпивши зуби, Джейс підвівся. Навіть на його чорній сорочці було видно ще чорніші плями свіжої крові. Він глянув на істоту, що смикалася під його ногами, нахилився та висмикнув ножа. Руків’я було слизьким від чорної рідини.
Раптом смертельно поранений розплющив очі. Здавалося, він спопелить Джейса своїм поглядом. Зціпивши зуби, блакитноволосий прошипів: «Хай буде так. Приречені дістануть вас усіх».
Клері здалося, що Джейс зараз загарчить. Очі блакитноволосого юнака закотилися. Його тіло почало сіпатися і смикатися, зморщуватися і складатися, стаючи дедалі меншим, аж поки зовсім зникло. Вивільнивши ноги з електродротів, Клері насилу підвелася і позадкувала до виходу. Ніхто з них не звертав на дівчину уваги. Алек дістався до Джейса і тримав його за руку, відгортаючи рукав, щоб краще бачити рану. Клері почала бігти, та шлях їй заблокувала Ізабель із золотим батогом у руці. На ньому виднілися чорні плями. Вона ляснула біля Клері – й кінець батога обвився довкола зап’ястя й тісно затягнувся. Клері перехопило подих від болю та здивування.