У Годжа сіпнувся куточок рота.
– Як скажеш, – він зупинився, щоб простягнути руку й погладити Г’юґо, який повагом прогулювався уздовж краю столу. – Угода ніколи не мала підтримки всього Конклаву. Більш шановані сім’ї залишалися вірними традиціям давніх часів, коли нечисть просто винищували. Не лише через ненависть, а тому, що так вони почувалися безпечніше. Легше протистояти загрозі у вигляді маси, гурту осіб, а не оцінювати кожного ворога особисто. Адже більшість із нас знали когось, хто був поранений або вбитий нечистю. Немає нічого більш безкомпромісного у питаннях моралі, – додав він, – ніж молодість. Дитиною просто повірити в добро і зло, у світло і темряву, але Валентин так і не втратив ані свого руйнівного ідеалізму, ані пристрасної ненависті до всього, що вважав «нелюдським».
– Та він любив мою маму, – сказала Клері.
– Так, – сказав Годж. – Він любив твою матір. І він любив Ідрис…
– Що ж таке особливе в Ідрисі? – запитала Клері, трохи роздратовано.
– Це була, – почав Годж, але виправив себе, – є батьківщина нефілімів, де вони можуть бути самими собою, де не потрібно ховатися чи застосовувати чари. Місце, благословенне Ангелом. Якщо не відвідати Аліканте з його скляними вежами, можна вважати, що ти не бачила міста. Воно набагато красивіше, ніж можна собі уявити, – у голосі Годжа почувся неприхований біль.
Раптом Клері згадала про свій сон.
– А в Місті Скла колись були танці?
Годж моргнув, ніби прокинувшись від сну.
– Щотижня. Я ніколи там не був, але твоя мати ходила. І Валентин…
Він тихо засміявся.
– Мене більше цікавила наука. Цілими днями я сидів у бібліотеці в Аліканте. Книги, які ти тут бачиш, тільки частина тих скарбів, які в ній зберігаються. Колись я хотів стати одним із Безмовних Братів, але після того, що я накоїв, туди мені нема дороги.
– Мені дуже шкода, – сказала Клері ніяково. Вона все ще згадувала той сон. Чи був у залі, де вони танцювали, фонтан з русалкою? Чи носив Валентин такі білі сорочки, крізь які мама бачила сліди на його шкірі?
– Можна мені взяти її? – запитала вона, вказуючи на фотографію.
На обличчі Годжа на хвильку з’явилося вагання.
– Краще не показуй її Джейсу, – сказав він. – Йому і так тепер непросто, а тут іще фотографія його мертвого батька з’явиться.
– Звичайно, – вона притулила її до грудей. – Дякую.
– Нема за що, – він подивився запитливо. – Ти прийшла в бібліотеку, щоб побачити мене, чи з іншими намірами?
– Мені було цікаво, чи є якісь вісті з Конклаву. Про Чашу. І про маму.
– Сьогодні вранці я отримав коротку відповідь.
Вона почула нетерплячість у своєму голосі.
– Невже вони відправили людей? Мисливців за тінями?
Годж відвернувся від неї.
– Так, відправили.
– Чому ж вони не зупинилися тут? – запитала вона.
– Існує побоювання, що Валентин стежить за Інститутом. Чим менше він знає, тим краще. – Він побачив її посмутніле обличчя і зітхнув. – Мені шкода, але я не можу розказати тобі більше, Клариссо. Конклав мені й досі не довіряє. Вони мені майже нічого не повідомили. Якби я міг бодай чимось тобі допомогти…
В його голосі зазвучав такий смуток, що дівчина була змушена відмовитися від подальшого розпитування.
– Ви можете, – сказала вона. – Я не можу заснути. Знову і знову про все це думаю. Чи не могли б ви…
– А, душевний неспокій, – його голос був сповнений співчуття. – Зараз я тобі щось дам від цього. Почекай тут.
Зілля Годжа приємно пахло ялівцем і листям. На зворотному шляху коридором Клері відкривала пляшечку і нюхала її. Флакон іще був відкритий, коли вона увійшла до своєї спальні й виявила, що на ліжку розвалився Джейс і розглядав її етюдник. Скрикнувши від здивування, вона впустила флакон; він поскакав по підлозі, розливаючи на паркет світло-зелену рідину.
– Отакої, – сказав Джейс, відклавши етюдник і сівши. – Сподіваюся, там не було нічого цінного.
– Це було снодійне, – сказала вона сердито, штовхнувши флакон кінчиком кросівка. – А тепер немає.
– Якби тут був Саймон, ти б швидко заснула від нудьги.
Клері була не в настрої захищати Саймона. Замість цього вона сіла на ліжко і взяла етюдник. – Зазвичай я не дозволяю людям роздивлятися його.
– Чому ні? – Джейс виглядав скуйовдженим, ніби й сам щойно прокинувся. – Ти досить гарно малюєш. Деякі малюнки взагалі супер.