– Джейсе! Алеку! Де ви були? Я вас повсюди шукала…
– Де Саймон? – перебила її Клері.
Ізабель відсахнулася.
– Він пацюк, – мовила вона похмуро.
– Він щось тобі зробив? – У голосі Алека промайнула братня турбота. – Він торкався тебе? Якщо він намагався…
– Ні, Алеку, – відповіла роздратовано Ізабель. – Все не так. Саймон – пацюк.
– Вона п’яна, – з відразою сказав Джейс, відвертаючись.
– Ні, – обурено мовила Ізабель. – Ну, трохи, але річ не в цьому. Просто Саймон випив трохи того блакитного пійла, я просила його не пити, але він не послухав і перетворився на пацюка.
– На пацюка? – недовірливо перепитала Клері. – Ти ж не маєш на увазі…
– Я маю на увазі пацюка, – мовила Ізабель. – Маленький. Коричневий. З гидким хвостом.
– Конклаву це не сподобається, – засумнівався Алек. – Я впевнений, що перетворення приземлених на пацюків є протизаконним.
– Технічно вона не перетворювала його на пацюка, – зауважив Джейс. – Найгірше, в чому її можна звинувачувати, – це недбалість.
– Кого цікавить тупий Закон? – вигукнула Клері, схопивши Ізабель за зап’ястя. – Мій найкращий друг – пацюк!
– А-й-й! – Ізабель намагалася вирвати руку. – Відчепися від мене.
– Спочатку ти мені скажеш, де він. – Їй ще ніколи не кортіло так комусь врізати, як зараз. – Не можу повірити, що ти його залишила. Він, мабуть, наляканий…
– Якщо на нього не наступили, – зауважив Джейс.
– Я не покинула його. Він забіг під барну стійку, – виправдовувалася Ізабель. – Відпусти! Ти подряпаєш мій браслет.
– Паскуда, – люто мовила Клері, відкинувши руку Ізабель. Не чекаючи відповіді, вона побігла до барної стійки. Впавши на коліна, заглянула під стійку. З темряви тхнуло пліснявою й світилася пара блискучих очей-намистинок.
– Саймоне, – покликала вона здавленим голосом. – Це ти?
Саймон-пацюк трохи визирнув, його вуса тремтіли. Клері змогла розгледіти форму його маленьких круглих приплеснутих вушок та гострого носика. Намагаючись побороти відразу (їй ніколи не подобалися пацюки з жовтуватими, завжди готовими вкусити зубами – краще б він перетворився на хом’ячка), вона поволі вимовила:
– Це я, Клері. З тобою все гаразд?
Джейс та інші обступили її. Ізабель виглядала роздратованою.
– Він там? – поцікавився Джейс.
Клері, стоячи окарач, кивнула.
– Т-с-с. Ви його налякаєте. – Вона обережно пропхала пальці під стійку і покивала ними. – Будь ласка, Саймоне, виходь. Ми змусимо Магнуса скасувати чари. Все буде добре.
Почувся писк, і з’явився рожевий носик пацюка. Клері вхопила його на руки та вигукнула з полегшенням:
– Саймоне! Ти мене розумієш!
Пацюк, притиснувшись до її долонь, невесело пропищав. Зрадівши, вона притисла його до грудей.
– Біднесенький, – примовляла вона наче до домашнього улюбленця. – Бідний Саймоне, все буде добре, я обіцяю.
– Чого його жаліти, він ще ніколи не був так близько до дівочих грудей, – мовив Джейс.
– Стули пельку! – Клері люто зиркнула на Джейса, але не відпустила пацюка. Його вуха тремтіли, чи то від злості, чи то від хвилювання, а може, просто від страху. – Приведіть Магнуса, – скомандувала Клері. – Нам треба перетворити його на людину.
– Не поспішай, – вишкірився Джейс. Він простяг руку, наче хотів погладити пацюка. – Він такий милий. Подивіться на його маленький рожевий носик.
Саймон спробував укусити Джейса довгими жовтими зубами. Джейс похапцем забрав руку.
– Іззі, йди приведи нашого величного хазяїна.
– Чому я? – роздратовано запитала Ізабель.
– Бо приземлений став пацюком через тебе, ідіотко, – відповів він. Клері була неприємно вражена тим, що ніхто з них, крім Ізабель, не називає Саймона на ім’я. – Не можна його тут залишати.
– Ти б з радістю його залишив, якби не вона, – мовила Ізабель, вклавши в останнє слово стільки отрути, що нею можна було б убити слона. Вона поволі пішла, погойдуючи стегнами.
– Не можу повірити, що вона дозволила тобі випити ту блакитну бурду, – звернулася Клері до Саймона-пацюка. – Бачиш, що сталося через твою необережність.
Саймон роздратовано пропищав. Почувши сміх, Клері глянула вгору й побачила Магнуса, який схилився над нею. Ізабель стояла позаду, не приховуючи злості.
– Rattus norvegicus, звичайний сірий пацюк, нічого екзотичного, – мовив Магнус, дивлячись на Саймона.
– Мені байдуже, до якого виду пацюків він належить, – розсердилася Клері. – Перетворіть його назад.