Магнус почухав потилицю, розсипаючи блискітки.
– У цьому немає потреби.
– Немає потреби? – закричала Клері так голосно, аж Саймон заховався під її великий палець. – ЯК ВИ МОЖЕТЕ ТАКЕ КАЗАТИ?
– Бо за кілька годин він сам перетвориться на людину, – пояснив Магнус. – Дія коктейлю тимчасова. Немає потреби використовувати чари для перетворення. Це лише травмує його. Забагато магії може нашкодити приземленим, вони непристосовані до цього.
– Сумніваюсь, що він пристосований до того, щоб бути пацюком, – зауважила Клері. – Ви ж маг, хіба не можете припинити дію чарів?
Подумавши, Магнус відповів:
– Ні.
– Отже, не збираєтеся.
– Безплатно ні. А заплатити, дорогенька, ти не можеш.
– Але ж я не можу везти пацюка додому в метро, – жалібно запротестувала Клері. – Або я його кину, або поліція метрополітену арештує мене за перевезення паразитів. – Саймон роздратовано пропищав. – Та звісно, ти не паразит.
До дівчини, яка сварилася біля дверей, приєдналися ще шестеро чи семеро гостей. Сварливі голоси перекрикували шум вечірки й звуки музики. Магнус закотив очі. Він перепросив і зник у натовпі.
Ізабель, погойдуючись на каблуках, шумно зітхнула:
– От і допоміг.
– Знаєш, пацюка можна покласти в наплічник, – порадив Алек.
Клері суворо глянула на нього, але не протестувала. Жодної кишені, у яку можна було б його покласти, у дівчини не було. А в обтягуючому одязі Ізабель і не могло бути жодних кишень. І як Ізабель дозволили так іти?
Скинувши наплічника, вона примостила маленького сірого пацюка, котрий колись був Саймоном, між складеним светром та етюдником. Він згорнувся на гаманці та з докором глянув на неї.
– Вибач, – сумно мовила Клері.
– Не турбуйся, – сказав Джейс. – Не розумію, чому всі приземлені беруть на себе відповідальність за дії, які вони не вчинили. Ти не заливала його тим коктейлем.
– Якби не я, його б тут не було, – стиха мовила Клері.
– Не тішся, він прийшов заради Ізабель.
Клері сердито закрила наплічник і підвелася.
– Забираймося звідси. Мене вже тут нудить.
Як виявилося, біля дверей сварилися вампіри, їх можна було впізнати за блідою шкірою і дуже чорним волоссям.
«Мабуть, вони його фарбують, – подумала Клері, – неможливо, щоб вони всі були чорноволосі, крім того, у декого світлі брови».
Вампіри голосно скаржилися на поламані мотоцикли й на зникнення друзів.
– Може, вони п’яні й десь вирубилися, – знуджено мовив Магнус. – Ви ж знаєте свою схильність перетворюватись на кажанів і купи пилу, коли насьорбаєтеся забагато «Кривавої Мері».
– Вони змішують горілку зі справжньою кров’ю, – прошепотів Джейс.
Клері затремтіла від близькості його подиху.
– Я знаю, дякую.
– Ми не можемо змітати весь пил у будинку, бо зранку він може виявитись Ґреґом, – сказала дівчина з надутими губами й намальованими бровами.
– Нічого з Ґреґом не станеться. Я рідко підмітаю, – виправдовувався Магнус. – Усіх, хто загубився, я завтра відправлю в готель. У машині із затемненим склом, звичайно.
– А наші мотоцикли? – запитав худий хлопчина, темне фарбоване волосся якого біліло біля коренів. На його лівому вусі висіла золота сережка у формі кілка. – Їхній ремонт забере багато часу.
– До сходу сонця встигнеш, – сказав Магнус, у якого вже уривався терпець. – Пропоную починати негайно. – Він підвищив голос. – Все! Вечірка закінчена! Всі на вихід! – Він махнув руками, розсипаючи блискітки.
Музичний гурт різко перестав грати. Серед гостей почулися нарікання, але всі слухняно попрямували до дверей. Ніхто не зупинився подякувати Магнусу за вечірку.
– Ходімо. – Джейс підштовхнув Клері до виходу. Там була тиснява. Клері несла наплічник перед собою, охопивши його руками для захисту. Хтось штурхнув її у плече, вона скрикнула й відскочила від Джейса. Чиясь рука лягла на її наплічник. Підвівши очі, Клері побачила вампіра з сережкою у формі кілка. – Ей, кралечко. Що в сумці?
– Освячена вода, – відповів Джейс, з’явившись біля неї, наче дух. Саркастичний світловолосий дух.
– О-о-о-о-о, Мисливець за тінями. Жах, – сказав вампір і враз зник у натовпі.
– Вампіри такі самозакохані, – зітхнув Магнус біля дверей. – Чесно кажучи, я сам не знаю, для чого мені ці вечірки.
– Вони для вашого кота, – нагадала йому Клері.
Магнус пожвавішав.