– Що тоді з ним станеться? – запитала Клері.
– Ну, коли він перетвориться на людину, вони таки вб’ють його. Але у вас ще є кілька годин.
– Тоді ви маєте нам допомогти, бо Саймон помре, – звернулася Клері до чаклуна.
Магнус жалісливо глянув на неї згори вниз.
– Усі люди помирають. Ти мала б до цього звикнути, люба.
Він почав зачиняти двері, та Джейс підставив ногу. Магнус зітхнув:
– Що ще?
– Ви ж не сказали, де лігво, – мовив Джейс.
– І не збираюся. Я ж сказав…
Клері проштовхалася наперед.
– Ви заплутали мій мозок. Забрали мою пам’ять. Хіба ви не можете зробити мені одну послугу?
Магнус примружив свої котячі очі. Було чутно нявкання кота. Чаклун поволі опустив голову, стукнувши нею об стіну. – Старий готель Дюмон. На околиці.
– Я знаю, де це, – зрадів Джейс.
– Нам треба потрапити туди негайно. У вас є портал? – вимогливо запитала Клері у Магнуса.
– Ні. – Він був роздратований. – Портали важко створити, і вони небезпечні. Якщо їх не пильнувати, звідти приходить всяка нечисть. У Нью-Йорку, наскільки мені відомо, вони є лише в Доротеї та в Ренвіку, але вони далеко звідси. Не варто йти туди, навіть якщо ви упевнені, що власники дозволять вам скористатися ними, хоча я в цьому сумніваюся. Ясно? Тепер забирайтеся, – Магнус глянув на Джейса, нога якого заважала зачинити двері. Джейс стояв незворушно.
– Ще одне. Десь поблизу є святиня? – поцікавився Джейс.
– Гарна ідея. Якщо збираєтесь іти в лігво вампірів, треба спочатку помолитися.
– Нам потрібна зброя, – стисло відповів Джейс. – Нашої недостатньо.
– На Даймонд-стріт є католицька церква. Підійде? – відказав Магнус.
Джейс кивнув, зробивши крок назад.
– Це…
Двері замкнулися перед їхнім носами. Клері, важко дихаючи, стояла незворушно, аж поки Джейс потягнув її за собою в темряву.
Розділ 14
Готель «Дюмор»
Вночі церква на Даймонд-стріт виглядала химерно, її готичні аркові вікна відбивали місячне світло, як сріблясті дзеркала. Будівлю оточував кований залізний паркан, пофарбований матовою чорною фарбою. Клері потрясла брамою, але та була надійно замкнена.
– Зачинено, – сказала вона, глянувши на Джейса через плече.
Він махнув стилом.
– Пропусти мене.
Клері дивилася, як юнак працював над замком, розглядала тонкий вигин його спини, м’язи, що випинали з-під коротких рукавів футболки. Місячне світло пофарбувало його золотаве волосся, надавши сріблястого відтінку.
Замок із брязкотом вдарився об землю, ставши шматком металолому. Джейс виглядав задоволеним собою.
– Як завжди, – сказав він, – мені це чудово вдається.
Клері раптово відчула роздратування.
– Коли частина вечора, присвячена твоєму самозвеличенню, закінчиться, можливо, ми могли б повернутися до справи і врятувати мого найкращого друга від смерті через знекровлення?
– Знекровлення, – сказав Джейс, вражений. – Яке рідкісне слово.
– А ти рідкісний…
– Т-с-с-с, – перебив її він. – Не можна лаятися в церкві.
– Ми ще не в церкві, – пробурмотіла Клері, йдучи за ним кам’яною доріжкою до подвійних вхідних дверей. З найвищої точки вигадливо вирізаної кам’яної арки над дверима на відвідувачів дивився застиглий ангел. Загострені шпилі чорніли на тлі нічного неба. Клері зрозуміла, що цю саму церкву вона бачила раніше, тієї ночі, з МакКарен-парку. Вона закусила губу.
– Здається, це якось неправильно – зламати замок на дверях церкви.
У місячному світлі профіль Джейса був спокійним.
– Я і не збирався, – сказав він, поклавши стило в кишеню. Він узявся своєю тонкою загорілою рукою, вкритою, мов мереживом, білими павутинками шрамів, за двері трохи вище від засувки. – В ім’я Конклаву, – сказав він, – я прошу дозволу увійти в це святе місце. В ім’я Битви, яка ніколи не закінчується, прошу дозволу використовувати Твою зброю. І в ім’я Ангела Разіеля, я прошу Твого благословення на мою місію проти темряви.
Клері уважно дивилася на нього. Він не ворушився, хоча нічний вітер задував йому в очі волосся. Хлопець кліпнув, і коли Клері вже збиралася щось сказати, двері плавно зі скрипом відчинилися. Перед ними був темний, прохолодний, порожній простір, освітлений вогниками свічок.
Джейс відступив.
– Після вас.
Коли Клері увійшла досередини, її огорнула хвиля холодного повітря із запахом каменю і свічкового воску. Тьмяні ряди лавок розтягнулися аж до вівтаря, а біля дальньої стіни стояла прямокутна підставка зі свічками, що горіли, як грядка жаринок. Дівчина раптом зрозуміла, що, крім Інституту (що насправді не враховується), вона ніколи раніше не була в церкві. Клері бачила фотографії, бачила інтер’єр церков у кіно і в аніме, де вони часто з’являлися. Місцем дії одного з її улюблених аніме була церква, де служив жорстокий священик-вампір. Вважається, що всередині церкви людина почувається в безпеці, але дівчина так не думала. Химерні силуети, здавалося, погрожували їй з присмерків. Вона здригнулася. Помітивши це, Джейс зазначив: