– Кам’яні стіни не пропускають всередину спеку.
– Справа не в цьому, – сказала вона, – знаєш, я ніколи раніше не була в церкві.
– Ти була в Інституті.
– Я говорю про справжню церкву. Де правлять служби.
– Справді. Ось неф з лавами. Тут під час служби сидять люди. – Вони пройшли далі. Їхні голоси луною відбивалися від кам’яних стін. – А тут, де ми стоїмо, – апсида. Ось вівтар, де священик здійснює таїнство Причастя. Він завжди на східній стороні церкви. – Джейс опустився на коліна перед вівтарем, і на мить Клері здалося, що він молиться. Високий вівтар з темного граніту був задрапований червоною тканиною. За ним виднілася щедро прикрашена золотом запрестольна композиція з фігурами святих і мучеників. Над їхніми головами були золоті диски, що правили за німби.
– Джейсе, – прошепотіла вона. – Що ти робиш?
Юнак швидко водив руками по кам’яній підлозі, збиваючи пальцями пил, наче щось шукав.
– Шукаю зброю.
– Тут?
– Як правило, її ховають біля вівтаря. Вона зберігається тут для нас на випадок надзвичайної ситуації.
– Це що, якийсь договір з католицькою церквою?
– Не зовсім. Демони на Землі існують відтоді, відколи з’явилися ми. Вони поширилися по всьому світу, в різних формах: грецькі деймони, перські деви, індуїстські асури, японські оні. У більшості систем вірувань певним чином включені як існування демонів, так і боротьба з ними. Мисливці за тінями не схиляються до єдиної релігії, і, своєю чергою, всі релігії допомагають нам у нашій боротьбі. Я міг би так само легко піти по допомогу до єврейської синагоги чи синтоїстського храму, чи… Ось воно.
Він витер пил, і Клері опустилася на коліна поруч із ним. На одному з восьмикутних каменів перед вівтарем була вирізьблена руна. Клері розпізнала її так само легко, наче прочитала слово англійською: «нефіліми».
Джейс вийняв стило й доторкнувся до каменя. Той зі скреготом відсунувся. Перед ними була темна ніша, посередині якої стояв довгий дерев’яний ящик. Джейс підняв кришку і з задоволенням розглядав акуратно складені всередині предмети.
– Що це? – запитала Клері.
– Пляшечки зі святою водою, благословенні ножі, сталеві та срібні мечі, – сказав Джейс, викладаючи зброю на підлогу, – дріт з електруму, не дуже потрібний у нашому випадку, але завжди добре мати про запас, срібні кулі, амулети захисту, хрести, зірки Давида.
– О Боже, – зітхнула Клері.
– Я сумніваюся, що він би помістився.
– Джейсе… – Клері була приголомшена.
– Що?
– Мені здається, що недоречно так жартувати у церкві.
Він знизав плечима.
– Я не дуже віруюча людина.
Клері подивилася на нього з подивом.
– Ти не жартуєш?
Юнак заперечно похитав головою. Волосся впало йому на лице, але він уважно вивчав пляшечку з прозорою рідиною і не відкинув його назад. Пальці Клері аж засвербіли від бажання зробити це замість нього.
– Ти думала, що я побожна людина? – спитав Джеймс.
– Ну… – Вона вагалася. – Оскільки є демони, то має бути…
– Має бути хто? – Джейс упхав пляшечку до кишені. – А, – сказав він, – ти маєш на увазі, що якщо є вони, – він указав на підлогу, – то мають бути і… – він вказав угору, на стелю.
– Це ж логічно, правда?
Джейс опустив руку і підняв ножа, розглядаючи руків’я.
– Я тобі так скажу, – сказав він. – Я вбиваю демонів третину мого життя. Я відправив близько п’ятиста з них назад, у ті пекельні виміри, з яких вони виповзли. І весь цей час я ні разу, жодного разу не бачив ангела. Навіть ніколи не чув про таке…
– Але ж, врешті-решт, ангел створив Мисливців за тінями, – намагалася довести Клері. – Це Годж сказав.
– Це просто гарна байка, – Джейс подивився на неї очима, вузькими, як у кішки. – Мій батько вірив у Бога, – сказав він. – Я – ні.
– Зовсім? – Вона не розуміла, чому допитується. Дівчина й сама не була впевнена, чи вірила в Бога й ангелів, і якби її запитали, то вона б заперечила. Було щось у Джейсі, що змушувало її тиснути, щоб зламати цю оболонку цинізму і змусити його визнати, що він вірив у щось, відчував щось і бодай щось було йому небайдуже.